Наркотичні та ненаркотичні анальгетики

Введення

Перед тим як говорити про знеболення, потрібно розібрати як взагалі формується та передається відчуття болю.
В тканині є дендрит - чутливе закінчення, на якому є рецептори, які реагують на різні речовини, які можуть свідчити про пошкодження цілісності клітин.
Загалом, то сам механізм сприйняття дуже складний, з точки зору фармакології нам потрібно виділити лише такі моменти: головними медіаторами болю є брадикінін, серотонін, гістамін, субстанція P та простагландини.І якщо субстанція P та брадикінін взаємодіють з рецепторами на дендриті і обумовлюють його збудження, таким чином сигнал пердається в відділи ЦНС, то простагландини головним чином підсилюють чутливість дендриту до медіаторів болю.
Ну якщо згадати про походження всіх вище описаних сполук, то: гістамін та серотонін виділяються базофілами внаслідок пошкодження тканини(альтерації), брадикінін утворюється під дією калікреїну, субстанція P виділяється різними імунокомпетентними клітинами, а простагландини майже в усіх клітинах під дією ферментів фосфоліпази А₂, циклооксигенази та простагландин синтази.
Це ми розібрали як формується біль, а тепер як він передається: тіло першого нейрону знаходиться в чутливому спинномозкому ганглії, за допомогою свого дендриту, який знаходиться в тканині, сприймає подразнення та передає його в задні роги спинного мозку.
В задніх рогах спинного мозку аксон цього чутливого нейрону виділяє субстанцію P та глутамат, які збуджують другий нейрон цього шляху, аксон цього нейрону піднімається вгору, досягає гіпоталамусу, переключається там на третій нейрон, а той уже несе інформацію в кору головного мозку - формується відчуття болю.
Тим часом, третій нейрон(в гіпоталамусі) також активує групи спеціальних нейронів в середньому мозку, ці передають сигнал на нейрони в довгастому мозку(ядро шва), а вже аксони цих нейронів, які є адренергічними, прямують вниз, спускаються по заднім рогам спинному мозку і досягають синапсу, який утворений між першим та другим нейроном визхідного шляху(тобто, той синапс, де перший нейрон, який прийняв відчуття про біль передає інформацію на другий нейрон, який понесе імпульс до гіпоталамусу).
Адренергічні нейрони(низхідні) виділяють норадреналін та серотонін.Норадреналін зупиняє виділення субстанції P з першого нейрону, а серотонін активує інші нейрони, які знаходяться в задніх рогах спинного мозку - вставні нейрони, які після активації серотоніном починаються виділяти енкефаліни, які також пригнічують виділення субстанції P та блокують деполяризації(збудження) другого нейрону шляхом активації опіоїдних рецепторів на відповідних нейронах.Коли активуються опіоїдні рецептори, то це призводить до відкриття калієвий каналів - калій тікає з клітини, відбувається гіперполяризація.Тобто, оце ми описали антиноцицептивну систему, на базі всього цього будуть працювати опіоїдні(наркотичні) анальгетики, тобто, вони блокують передачу болю, коли неопіоїдні(ненаркотичні) анальгетики блокують впринципі збудження першого нейрону, тобто, впливають на медіатори болю, блокують його утворення.

Опіоїдні анальгетики

Ну вже зрозуміло, що це ті анальгетики, які активують опіоїдні рецептори, блокують передачу болю в вищі відділи головного мозку.Але справа в тому, що опіоїдні рецептори бувають різні, відповідно, мають різну локалізацію, а значить обумовлюють різні зміни в функціональності клітини після їх активації.Існує три основних види опіоїдних рецепторів:

• Мю(μ)-рецептори знаходяться в задніх рогах спинного мозку(на першому та другому нейронах визхідного шляху), в вищих відділах головного мозку, на нейронах дихального, серцево-судинного та кашльового центрів, на мембрані гладких міоцитів ШКТ(в т.ч жовчного міхура), сечовивідних шляхів.При активації цього підвиду рецепторів спостерігається: анальгезія(вплив на задні роги спинного мозку), ейфорія, седація, зниження емоційної оцінки болю(тобто, навіть якщо біль повністю не усунувся, то пацієнт його відчуває, але не страждає), пригнічення дихального, серцево-судинного та кашльового центрів, підвищення тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи, зниження моторики ШКТ, зниження секреції екзокринних залоз, зниження продукції соляної кислтои в шлунку, спазм сфінктерів, а отже створюється перешкода для переходу їжі з одного відділу ШКТ в інший, відповідно, розвивається запор.
• Каппа(κ)-рецептори знаходяться в задніх рогах спинного мозку, на нейронах дихального та кашльового центрів.Відповідно, при стимуляції цих рецепторів розвивається анальгезія, незначне пригнічення дихального та кашльового центрів, коли ефект на серцево-судинну та моторику ШКТ дуже слабкий.Але зі сторони ШКТ внаслідок довготривалої активації цих рецепторів все рівно може виникати запор.Ну і ще потрібно додати, що активація каппа-рецепторів не дає таку потужну анальгезію, як це роблять мю-рецептори.
• Дельта(ẟ)-рецептори знаходяться на нейронах задніх рогів спинного мозку, відповідно дають анальгезію, при цьому на дихальний центр майже не впливають, але обумовлюють закрепи через вплив на моторику ШКТ.Ну і також активація цих рецепторів не дає прямо потужного анальгезуючого ефекту.

Коротше кажучи, із всього цього можна зробити висновок, що основним опіоїдним рецептором, який дає анальгезію є мю-рецептори, і в залежності від того, яка спорідненість препарату до цих рецепторів, буде залежати його вираженість анальгетичних ефектів.А ще стосовно блювотного центру, то в когось він буде активовуватись, а в когось пригнічуватись, тому тут вже як пощастить.
В цій темі є ще такі поняття, як агоністи, агоністи-антагоністи, часткові агоністи та антагоністи.
Якщо з агоністами та антагоністами все зрозуміло, то ось з частковими агоністами і агоністами-антагоністами легко заплутатись, але спробую пояснити: основний частковий агоніст цього класу - бупренорфін, цей препарат частково активує мю-рецептори, при цьому повністю блокує каппа-рецептори, а агоністом-антагоністом є буторфанол, який блокує повністю мю-рецептори, при цьому стимулює каппа-рецептори.Так, це максимально тупо, але просто потрібно запам'ятати.

Класифікація опіоїдів

Опіоїди в основному прийнято класифікувати за їм хімічною будовою:

• Природні
• Алкалоїди опію - морфін, кодеїн
• Синтетичні
• Похідні морфінана - налорфін, пентазоцин, буторфанол, бупренорфін
• Похідні піперидина - тримеперидни, фентаніл
• Похідні фенантрена - трамадол

Також ще існує класифікація по механізму дії:

• Повні агоністи
• Морфін
• Кодеїн
• Фентаніл
• Тримеперидин
• Часткові агоністи мю-рецепторів
• Бупренорфін
• Агоністи-антагоністи
• Буторфанол
• Пентазоцин
• Налбуфін
• Налорфін(переважають антагоністичні ефекти)
• Змішаної дії
• Трамадол

Ну і тепер давайте пройдемось по кожному із цих препаратів детальніше.

Агоністи опіоїдних рецепторів

Загалом, то ці препарати активують різні опіоїдні рецептори, а в залежності від того, який тип рецепторів був активований будуть залежати фармакологічні ефекти.
Морфін являється родопочатківцем всіх опіоїдів, його виділили із сонного маку(морфій - бог сну), цей препарат прийнято вважати за еталон всіх опіоїдів, фармакологічні ефекти всіх інших препаратів із цього класу порівнюють із ефектами морфіну.Так як морфін активує всі опіоїдні рецептори, то будуть такі ефекти:

• Анальгезія
• Ейфорія
• Зниження емоційної оцінки болю
• Брадикардія, гіпотензія
• Зниження частоти дихальних рухів, але при цьому дихання стає глибоким та гучним
• Пригнічується кашльовий рефлекс
• Порушується моторика ШКТ, але при цьому спазмуються сфінктери
• Пригнічується виділення травних соків
• Може бути атонія сечового міхура, але при цьому сфінктер спазмований, що заважає сечовипусканню
• Активується ІІІ пара ЧМН, а як наслідок звужується зіниця

Ну і тепер спираючись на ці ефекти ми можемо визначити, коли ж цей препарат буде доцільно застосовувати:

• Больовий шок
• Паліативне лікування онкохворих
• Больовий синдром при інфаркті міокарда та хвороб інших внутрішніх органів
• Постопераційні болі
• Набряк легень: за умов даної патології у пацієнта розвивається тахіпное, що призводить до утворення пухирців та подальшої емболії дихальних шляхів, що погіршує прохідність дих. шляхів, а значить порушується газообмін.Після введення морфіну дихальний центр пригнічується, дихання стає глибоким та рідким, таким чином "пухирцеутворення" зменшується, ну а в комбінації з парами етилового спирту буде взагалі бомба.

Ну і зрозуміло, що побічними ефектами будуть запори, проблеми з сечовипусканням, брадипное, брадикардія, можлива навіть гіпоксемія, тому потрібно стежити за життєвоважливими показниками пацієнта.
При довготривалому використані морфіну(та інших опіоїдів) розвивається толерантність - зниження проявів фарм. ефектів при введені тієї ж самої дози, коротше кажучи, то клітини стають гірше відповідати на ті самі концентрації препарату, вони потребують більші кількості.Тому якщо ми говоримо про паліативних онкохворих, то їм потрібно поступово підвищувати дози, аби вони не страждали від болю.А ще потрібно застережити на жовчному міхурі та загальній жовчовивідній протоці: морфін може спричиняти спазм цих органів, а тому лікарі не поспішають використовувати морфін для обезболення болю, який локалізований в правій підреберній ділянці.

Кодеїн є слабким агоністом переважно мю-рецепторів, що обумовлює його слабко виражені ефекти по відношенню до анальгезії, пригнічення дихання, серцево-судинного центру.Але варто засвідчити, що потужності кодеїну вистачає для купірування непродуктивного кашлю в більшості випадків.Зауважте, що саме непродуктивний(сухий) кашель потрібно зупиняти кодеїном, коли для продуктивного(вологого) кашлю використання цього препарату є протипоказаним, бо в результаті мокрота просто накопичиться в дихальних шляхах з подальшою їх обтурацією.В основному цей препарат застосовується в післяопераційний період для усунення болю, кашлю, але у випадку якщо кодеїн не допомогає, то підключають морфін.

Фентаніл - це найпотужніший з усіх опіоїдних анальгетиків агоніст мю-рецепторів, його фарм. ефекти в 100 раз потужніші, ніж у морфіну.Цей препарат в основному використовують для нейролептанальгезії у комбінації разом з дроперидолом(нейролептиком).Сенс полягає в тому, що нейролептик прибирає будь-які емоції, а фентаніл дає обезболення, іноді пацієнт навіть може впадати в сон, але цей сон поверхневий: людина легко просинається, якщо її розтормошити.Нейролептанальгезію використують у випадках, коли пацієнт повинен бути при свідомості та взаємодіяти з лікарем під час різних маніпуляцій, наприклад, в офтальмології.

Тримеперидин(промедол) - синтетичний препарат, поступається морфіну всіма ефектами, зокрема пригніченням дихального центру, знижує тонус гладких м'язів ШКТ, сечового міхура, жовчовивідних шляхів, але при цьому підвищує тонус міометрію.За рахунок того, що він не дуже сильно пригнічує дихальний центр, він може використовуватись для знеболення пологів(більше того, він підвищує тонус міометрію).При правильному використані все протікає успішно, але в деяких випадках може виникати асфіксія новонародженого(бо промедол все таки проходить через плацентарний та гематоенцефалічний бар'єри).

Часткові агоністи

Головним сучасним представником цієї підгрупи є бупренорфін, який має високу спорідненість до мю-рецепторів, але при приєднані він їх активує дуже слабо(тому він і частковий агоніст), що проявляється невираженим проявом фарм. ефектів.Але з іншої сторони, то за рахунок високої спорідненості, цей ЛЗ може витісняти інші опіоїди від рецепторів, тобто, діє як конкурентний антагоніст.По відношенню до каппа-рецепторів, то він є їх повним антагоністом.По ефектам, то цей препарат має подовжену дію порівняно з морфіном, але при цьому вираженість фарм. ефектів дуже сильно поступається, так наприклад, анальгетичний ефект слабкий, пригнічення дихального та серцево-судинного центру майже не спостерігається, так само як і кашльового та блювотного центру.В основному цей препарат використовується для лікування залежності від опіоїдів.

Агоністи-антагоністи

Із цієї підгрупи використовується широко лише налорфін та буторфанол, останній є антагоністом мю-рецепторів, при цьому стимулює каппа-рецептори, тим самим обумовлює пригнічення дихального центру, анальгезію, седацію, протикашльовий ефект, розширення зіниць.А от стосовно серцево-судинної системи, то тут цей препарат обумовлює тахікардію та гіпертензію.Ну і зрозуміло, що всі ці ефекти не так добре виражені, як у морфіну.Препарат використовується для купірування помірного больового синдрому або в якості премедикації перед наркозом.
А стосовно налорфіну, то він є вираженим антагоністом мю-рецепторів, але при цьому трохи стимулює і каппа-рецептори.За рахунок антагонізму мю-рецепторів можна нівелювати ефекти морфіну, тобто, цей препарат підвищує АТ, відновлює дихання, дає дуже слабку анальгезію.Використовується(рідко) як антидот при отруєнні опіоїдами, зокрема морфіном.

Антагоністи

Сучасними препаратами-антагоністами є налоксон та налтрексон.
Налоксон є чистим антагоністом всіх опіоїдних рецепторів, а отже може використовуватись як антидот при отруєнні опіоїдами.Ну зрозуміло, що він буде нівелювати всі ефекти опіоїдів-агоністів, при цьому анальгезуючий ефект також зникає.Також може використовуватись для прискорення виходу із наркозу, для лікування асфіксії у новонароджених, яка викликана тримеперидином(промедолом).
А ось стосовно налтрексону, то він доступний в лікарських формах для перорального застосування, використовується в комплексній терапії для лікування залежності від опіоїдів та алкоголізму.

Змішаної дії

Головним представником тут є трамадол, який окрім своїх агоністичних ефектів по відношенню до опіоїдних рецепторів, також активує і антиноцицептивну систему, а саме є інгібіторм зворотнього захопленню серотоніну та норадреналіну(які блокують передачу імпульсу з першого нейрону на другий).Окрім цього, є потентним активатором калієвих каналів, внаслідок чого відбувається гіперполяризація нейронів ноцицептивної(сприймає біль) системи.Ну і зрозуміло, що цей препарат може використовуватись для купіровання болю під час проведення різних маніпуляцій або в постопераційний період.

Опіоїди периферійної дії

Існують такі опіоїди, які не проникають через ГЕБ, а отже ніяким чином не впливають на такі життєвоважливі функції організму, як дихання та серцево-судинна діяльність.Таким представником є лоперамід, який діє переважно на ШКТ: пригнічує моторику ШКТ, спазмує сфінктери - все це призводить до підвищення всмоктування води із просвіту ШКТ, а значить запобігає розвитку діареї, "подовжується пасаж" вмісту ШКТ.Використовується для лікування діареї, хоча при діареї інфекційного генезу навряд чи буде ефективним.

Неопіоїдні анальгетики

Тепер переходимо до нестероїдних протизапальних препаратів(НПЗП), які блокують утворення болю.
Вже вище було сказано, що під дією циклооксигеназ утворюються простагландини, які є власне медіаторами болю, а окрім цього ще й підвищують чутливість рецепторів до субстанції P, гістаміну та брадикініну.
Справа в тому, що в нашому організмі є два ізоферменти циклооксигенази: ЦОГ1 та ЦОГ2.
ЦОГ1 можна знайти в клітинах багатьох нормальних, здорових тканин, вона відповідає за утворення тих простагландинів, які необхідні цій тканині для виконання її функцій.Наприклад, в слизовій оболонці шлунку є ЦОГ1, яка утворює простагландини "Е" класу, які потрібні для регуляції кровообігу в слизовій оболонці, щоб та мала з чого утворювати слиз та таким чином захищати себе від дії соляної кислоти в просвіті ШКТ.Якщо ЦОГ1 не буде працювати, то не будуть утворюватись простагландини, відповідно, порушується кровообіг слизової - порушується утворення слизу - слизова пошкоджується соляною кислотою - виникає язва.І такий приклад можна привести для багатьох органів.
А ось стосовно ЦОГ2, то вона є індукованою(як правило) і з'являється в вогнищах запалення, забезпечує утворення простагландинів, які беруть участь в реакціях ексудації(збільшують судинну проникність) та сенсибілізації нервових закінчень до інших медіаторів запалення.Також, накопичення простагландинів в лікворі обумовлює підвищення температури шляхом взаємодії зі спеціальними рецепторами на гіпоталамусі.Окрім цього, цей ізофермент в нормі грає важливу роль в регуляції функції нирок, особливо їх кровопостачання, тому при блокуванні ЦОГ2 виникають нефропатії, так як нирки просто не можуть отримати достатню кількість крові - виникає некроз.

Класифікація НПЗП за селективністю:

• Неселективні блокують ЦОГ1 та ЦОГ2
• Селективні блокують ЦОГ2 в терапевтичних дозах, при підвищенні селективність зникає

Класифікація НПЗП за хім. будовою:

• Саліцилати
• Похідні піразолона
• Похідні аніліну
• Похідні індолоцтової кислоти
• Похідні фенілоцтової кислоти
• Похідні агранілової кислоти
• Оксиками
• Коксиби

Саліцилати

Основним представником цієї групи є ацетилсаліцилова кислота.
Цей препарат є слабкою кислотою, а отже всмоктується в шлунку, зв'язується із білками крові, метаболізується печінкою.
В тканинах ця речовина необоротньо з'єднується з будь-якою циклооксигеназою, таким чином блокуючи утворення простагландинів, що обумовлює протизапальний, анальгезуючий та жарознижуючий ефекти.
В низьких дозах цей препарат проявляє селективність переважно до ЦОГ1, яка знаходиться в тромбоцитах та слизовій оболонці шлунку.Блокуючи цей фермент в тромбоцитах, в них порушується утворення тромбоксану А₂ - проагреганту, а отже цей препарат може використовуватись для розрідження крові у людей зі схильністю до тромбозів.Ну зрозуміло, що в такому людина ризикує отримати виразку шлунку, але для цього є гастропротектори.В високих дозах селективність втрачається та ацетилсаліцилова кислота починає пригнічувати будь-які циклооксигенази, забезпечуючи появу вищезгаданих її ефектів.Використовується цей препарат при різних запальних захворюваннях для симптоматичного полегшення болю, але не можна застосовувати дітям молодше 12-ти років.
З побічних ефектів: диспепсія, шлункові кровотечі, біль в епігастрії, звін в вухах, подовжене загоєння ран та кровотечі при довготривалому застосуванні.

Похідні піразолона

Сучасними представниками цієї групи препаратів є метамізол натрію та бутадіон, обидва є неселективними.
Метамізол натрію є потентним антипіретиком, анальгетиком, але при цьому має слабо виражені протизапальні властивості.Останній пункт(моя здогадка) може бути пов'язаний з тим, що цей препарат має спазмолітичний ефект на гладкі м'язи(всі гладкі м'язи, в т.ч ШКТ), а отже сприяє розширенню судин в осередку запалення, що супроводжується збільшеним притоком крові, а як наслідок - набряком.Використовується у випадках, коли ацетилсаліцилова кислота або інші антипіретики не допомогають.
Бутадіон має потужні протизапальні властивості, іде у формі мазей, сприяє виведенню солей сечової кислоти із суглобів, а отже особливо актуальний для використання у пацієнтів з захворюванням опорно-рухового апарату: поліартрити, хвороба Бехтерева, подагра.
За рахунок того, що ці два препарати є неселективними блокаторами ЦОГ, то побічними ефектами можуть бути будь-які порушення зі сторони шлунку, ШКТ, іноді навіть нирок, а також існують особливі побічні ефекти саме для цієї групи: агранулоцитоз, лейкопенія, зовнішньосудинний гемоліз, анафілактичний шок.

Похідні аніліну

Єдиним сучасним препаратом є ацетамінофен, або ж всім добре відомий парацетамол, механізм дії якого до кінця не відомий, але вважають, що він блокує ЦОГ 3 в ЦНС, таким чином ніби знижуючи чутливість гіпоталамусу до інших простагландинів.Як би так не було, але він точно не впливає(або по мінімуму) на ЦОГ 1 , так як його ульцерогенність дуже низька.Цей препарат має потужні анальгезуючі та антипіретичні ефекти, але майже не проявляє протизапальні ефекти, що ще раз доводить його непричетність до ЦОГ2.
Використовується при больових синдромах: головний, зубний біль, мігрень; а також як антипіретик при простудах.
Цей препарат є дуже гепатотоксичним, а тому протипоказаний вагітним та пацієнтам у яких вже є проблеми з печінкою.А взагалі, то його бажано приймати разом із гепатопротекторами(метіонін, вітамін Б1, Б2, Б3, Б6, Б9, Б12).Проте, цей препарат є еталоном вибору для зняття жару у дітей: у них ферменти цитохрому слабо розвинуті, а отже метаболізм ацетамінофену не так активно відбувається, а потрібно запам'ятати, що не сам препарат є токсичним, а метаболіт, який утворюється в печінці.

Похідні антранілової кислоти

Мефенамова кислота має потужні протизапальні, антипіретичні та анальгезуючі властивості, а отже є так би мовити, універсальним препаратом.Використовується для симптоматичного лікування багатьох хвороб: міалгії, невралгії, жар, артралгії, головний та зубний біль, мігрені і т.д.Є неселективним інгібітором ЦОГ, а отже б'є по шлунку та нирках, відповідно, потрібно використовувати з обережністю.

Похідні індолоцтової кислоти

Індометацин є потужним еталоном протизапальної дії серед НПЗП, використовується для лікування захворювань опорно-рухового апарату(артрити, міалгії, подагра і т.д).Деякі нові дослідження доводять, що індометацин допомогає зберегти та підтримати нормальну структуру кісткової та хрящової тканин під час запалення, тобто, запобігає деформації/патологічному ремоделінгу кісток.Є неселективним інгібітором ЦОГ, тому протипоказання та побічні ефекти думаю вже зрозумілі.

Похідні фенілоцтової кислоти

Диклофенак натрію має виражені протизапальний, анальгезуючий та жарознижуючий ефект.По особливостям: анальгезуючий ефект досягається периферійною дією - пригнічення синтезу простагландинів в осередках запалення та центральною дією - пригнічення синтезу простагландинів в ЦНС(щось типу парацетамолу), останнє пояснює його потужну антипіретичну дію.Подібно індометацину, цей препарат ніяким чином не впливає на утворення протегліканів в хрящовій тканині, таким чином підтримуючи її нормальну структуру.Використовується переважно для симптоматичного лікування болю під час хвороб опорно-рухового апарату.Є неселективним інгібітором ЦОГ, отже протипоказання та побічні ефекти висвітлювати не потрібно.

Похідні пропіонової кислоти

Ібупрофен має виражений анальгезуючий, протизапальний та антипіретичний ефекти, є неселективним інгібітором.Широко використовується як "дитячий" антипіретик.
Кетопрофен має навіть потужніший протизапальний ефект, ніж минулий, а ще однією перевагою є можливість внутрішньом'язово введення, що підвищує біодоступність та початок дії препарату.

Оксиками

Ці препарати мають більш виражену селективність по відношенню до ЦОГ2, що обумовлює їх потужні протипазальні, анальгезуючі та антипіретичні ефекти.
Піроксикам непопулярний нині препарат, більш селективний до ЦОГ2, але все рівно впливає на ЦОГ1, що може обумовлювати появу побічних ефектів зі сторони ШКТ.Використовується при захворюваннях опорно-рухового апарату.
Мелоксикам(моваліс) має виражену селективність до ЦОГ2, при цьому дуже і дуже слабко виражений вплив на ЦОГ1, що обумовлює знижений ризик розвитку побічних ефектів зі сторони ШКТ.Використовується при міалгіях, невралгіях, захворюваннях опорно-рухового апарату.
Але за рахунок селективності до ЦОГ2, ці препарати дуже сильно впливають на кровообіг в нирках, що може викликати нефропатії(особливо в людей 45+ років), не бажано комбінувати ці препарати із інгібіторами АПФ, блокаторами ангіотензинових рецепторів.

Коксиби

Целекоксиб та рофекоксиб являються чисто селективними ЦОГ2 інгібіторами, а отже не впливають на ШКТ, однак мають виражену нефротоксичність та кардіотоксичність при довготривалому застосуванні.Стосовно кардіотоксичності, то це обумовлено підвищеним ризиком розвитку тромбозів, це пояснюється наступним чином: в ендотелії судин експресується ЦОГ2, яка продукує простацикліни - антиагреганти.Відповідно, при блокаді ЦОГ2 в ендотеліоцитах знижується продукція антиагрегантів, а значить в крові підвищується частка проагрегантів(тромбоксанів), що супроводжується посиленою активацією тромбоцитів.Ну і впринципі, то це доведено на практиці, бо довготривале застосування коксибів асоційоване з підвищеним ризиком інфаркту або інсульту, це до речі стосується і оксикамів.Використовуються для полегшення болю при захворюваннях опорно-рухового апарату та міалгіях.

Інші препарати

Німесулід - похідне сульфонової кислоти, селективний інгібітор ЦОГ2, а отже побічні ефекти та протипоказання ми вже знаємо.Але цей препарат має також гепатотоксичні властивості, тому довготривале використання не бажане.