Який з нижченаведених сечогінних засобів слід призначити хворому з первинним гіперальдостеронізмом?

Чому це правильна відповідь

Спіронолактон є конкурентним антагоністом альдостерону на рівні мінералкортикоїдних рецепторів (MR) у дистальних канальцях і збірних трубочках нефрона, блокуючи альдостерон-залежну активацію натрієвих каналів ENaC та Na+/K+-АТФази на апікальній і базолатеральній мембранах головних клітин. Це призводить до зменшення реабсорбції Na+ і води, зниження секреції K+ і H+, що забезпечує калійзберігаючий діуретичний ефект і корекцію гіпокаліємії. При первинному гіперальдостеронізмі (синдром Конна, аденома надниркових залоз) спостерігається надмірна автономна секреція альдостерону, яка викликає затримку натрію, гіпертензію, гіпокаліємію, метаболічний алкалоз і вторинне пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Спіронолактон є єдиним сечогінним засобом, який безпосередньо блокує патологічний ефект надлишку альдостерону на рецепторному рівні, усуває гіпокаліємію, знижує артеріальний тиск і є патогенетичною терапією вибору як при підготовці до операції, так і при неможливості хірургічного лікування. На відміну від петльових (фуросемід) чи тіазидних (гіпотіазид) діуретиків, які посилюють втрату калію і можуть погіршити гіпокаліємію, спіронолактон має слабку діуретичну активність, але саме його антимінералкортикоїдна дія робить його незамінним при гіперальдостеронізмі. Фармакокінетично спіронолактон є проліками — після гідролізу перетворюється на активний метаболіт канренон, має період напіввиведення 16–20 годин, виводиться переважно нирками і печінкою, що дозволяє призначати його один раз на добу. Клінічно спіронолактон нормалізує рівень калію в плазмі, зменшує прояви серцевої недостатності та фіброзу міокарда, зумовлені хронічним надлишком альдостерону, і є препаратом першого вибору при первинному гіперальдостеронізмі відповідно до сучасних рекомендацій.