Швидкість проведення збудження нервовими волокнами становить 120 м/сек. Який з наведених чинників, перш за все, забезпечує таку швидкість?

Чому це правильна відповідь

Швидкість проведення збудження 120 м/сек досягається завдяки сальтаторному поширенню потенціалу дії, коли деполяризація стрибкоподібно переміщується від одного перехоплення Ранв’є до наступного. Мієлінова оболонка, утворена щільними шарами мембрани Шваннівських клітин або олігодендроцитів, створює високий електричний опір і низьку ємність мембрани на мієлінізованих ділянках, спрямовуючи струм уздовж аксона до наступного перехоплення. Регуляція швидкості відбувається на мембранному рівні через ізоляційні властивості мієліну, який зменшує витік іонного струму крізь мембрану між перехопленнями. У перехопленнях Ранв’є сконцентровані потенціал-залежні натрієві канали, що забезпечують швидку регенерацію потенціалу дії лише в цих вузьких зонах. Сальтаторне проведення збільшує швидкість у десятки разів порівняно з безперервним поширенням, оскільки пасивний електротонічний струм швидко досягає наступного перехоплення без затримки на деполяризацію всієї мембрани. Товщина мієліну та відстань між перехопленнями оптимізуються для максимальної ефективності цього процесу. Зворотний зв’язок відсутній у прямому сенсі, оскільки швидкість є властивістю структури аксона, але підтримання мієліну залежить від аксон-глійної взаємодії, яка забезпечує стабільність ізоляції. Порушення мієліну сповільнює або блокує сальтаторне проведення, переводячи на повільне безперервне. Саме мієлінова оболонка визначає належність волокна до типу Aα з максимальною швидкістю близько 120 м/сек, тоді як безмієлінові волокна типу C проводять збудження зі швидкістю менше 2 м/сек через необхідність деполяризації кожної ділянки мембрани.