У недоношених новонароджених рушений синтез сурфактанту. Які функції він виконує в легенях?

Чому це правильна відповідь

Сурфактант синтезується альвеолоцитами II типу і виділяється в рідинну плівку на внутрішній поверхні альвеол. Він складається переважно з дипальмітоїлфосфатидилхоліну та специфічних білків SP-B і SP-C, які зменшують поверхневий натяг на межі повітря-рідина. Зменшення поверхневого натягу відбувається нелінійно: при зменшенні площі альвеоли на видиху натяг падає сильніше, ніж при розширенні на вдиху. Це запобігає колапсу альвеол на видиху за законом Лапласа (P = 2T/r), де тиск всередині альвеоли залежить від поверхневого натягу T і радіуса r. Без сурфактанту малий радіус альвеол створював би високий тиск, що призводило б до спадання дрібних альвеол і перероздування великих. Сурфактант стабілізує розміри альвеол, забезпечуючи рівномірну вентиляцію та зменшуючи роботу дихання. Регуляція синтезу сурфактанту відбувається на клітинному рівні через кортикостероїди та β-адренергічну стимуляцію, які прискорюють дозрівання альвеолоцитів II типу у плода. Зворотний зв’язок реалізується через механічне розтягнення альвеол, що стимулює секрецію сурфактанту. При дефіциті сурфактанту в недоношених зростає робота дихання, розвивається ателектаз і гіпоксія. Функціонально сурфактант також полегшує розправлення альвеол при першому вдиху новонародженого та захищає від набряку, стабілізуючи рідинний баланс на альвеолярній поверхні. Саме зменшення поверхневого натягу є ключовим механізмом, бо забезпечує стабільність альвеол і запобігає колапсу на видиху, на відміну від впливу на опір шляхів чи дифузію газів.