Батьки для профілактики кишкових інфекцій у дитини 3-х років тривало застосовували антибіотики. Через місяць стан дитини погіршився. У крові - виражена лейкопенія й гранулоцитопенія. Який найбільш вірогідний механізм виявлених змін у крові?

Чому це правильна відповідь

Тривале безконтрольне застосування антибіотиків у дитини (особливо левоміцетину, ко-тримоксазолу, рідше цефалоспоринів ІІІ покоління, пеніцилінів, нітрофуранів) призводить до прямого мієлотоксичного ефекту на кістковомозковий кровотворний паренхіму. Механізм полягає у пригніченні проліферації та диференціювання мієлоїдних попередників (гранулоцитарно-макрофагальних та мегакаріоцитарних колоній) через порушення синтезу ДНК та РНК у швидкоділючих клітинах кісткового мозку. Найчутливішими є гранулоцитарний і тромбоцитарний паростки, тому в першу чергу розвивається виражена нейтропенія (гранулоцитопенія) і лейкопенія, а при продовженні прийому — тромбоцитопенія та апластична анемія. Цей ефект є дозозалежним і оборотним при ранній відміні препарату, але при тривалому застосуванні може перейти в незворотну аплазію кісткового мозку. Левоміцетин (хлорамфенікол) чинить два типи мієлотоксичності: дозозалежне оборотне пригнічення (зустрічається часто) і ідіосинкразичну апластичну анемію (рідко, 1:20 000–40 000, але летальність висока). Механізм оборотного пригнічення — інгібування мітохондріального синтезу білка в еритроїдних і мієлоїдних попередниках через гомологію бактеріальних і мітохондріальних рибосом; ідіосинкразична аплазія пов’язана з метаболітом нітрозопохідним, що пошкодженням ДНК стовбурових клітин. У дітей до 5–6 років чутливість до мієлотоксичної дії вища через незрілість ферментних систем детоксикації. Фармакокінетично левоміцетин та інші винуватці добре проникають у кістковий мозок, метаболізуються в печінці з утворенням токсичних метаболітів, виводяться нирками та з жовчю. Тривалий прийом без контролю призводить до накопичення токсичних концентрацій у швидкоділючих клітин кісткового мозку. У клінічній картині через 3–4 тижні регулярного прийому антибіотиків з мієлотоксичними властивостями з’являється прогресуюча лейкопенія (менше 2,0 × 10⁹/л), гранулоцитопенія (нейтрофіли менше 0,5 × 10⁹/л), слабкість, лихоманка, кровоточивість — класична картина медикаментозного агранулоцитозу або апластичного типу. Саме мієлотоксичний механізм є єдиним, що пояснює розвиток вираженої лейкопенії та гранулоцитопенії через місяць після початку антибіотикотерапії у дитини, тоді як аутоімунний, гемолітичний чи перерозподільний механізми мають іншу клінічну картину та часовий профіль.