Хворому при подагрі лікар призначив алопуринол. Яке фармакологічна властивість алопуринолу забезпечує терапевтичний ефект в даному випадку?

Чому це правильна відповідь

Алопуринол є структурним аналогом гіпоксантину і належить до інгібіторів ксантиноксидази – ключового ферменту катаболізму пуринових нуклеотидів. Ксантиноксидаза каталізує два послідовні окиснення: гіпоксантин → ксантин і ксантин → сечова кислота. Алопуринол конкурентно зв’язується з активним центром ферменту (місцем зв’язування молібдену), а його метаболіт оксипуринол (алоксантин) утворює стійкий нековалентний комплекс з відновленою формою ферменту, забезпечуючи тривале неконкурентне інгібування. В результаті блокади ксантиноксидази різко знижується утворення сечової кислоти, зменшується її концентрація в плазмі нижче рівня насичення (нижче 6 мг/дл), що призводить до розчинення існуючих уратних кристалів у тканинах і суглобах та запобігає утворенню нових тофусів і гострих нападів подагри. На молекулярному рівні інгібування ксантиноксидази призводить до накопичення гіпоксантину і ксантину, які значно краще розчиняються у воді, ніж сечова кислота, і легко виводяться нирками. Одночасно знижується окисний стрес, оскільки ксантиноксидаза є джерелом супероксид-аніону; зменшення продукції сечової кислоти перериває порочне коло запалення, викликаного кристалами моноурату натрію, які активують NLRP3-інфламасому в макрофагах і нейтрофілах. Фармакокінетично алопуринол добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті, швидко перетворюється в печінці на активний метаболіт оксипуринол (період напіввиведення 18–30 годин), що виводиться переважно нирками, тому при нирковій недостатності потрібна корекція дози, але саме тривалість дії оксипуринолу забезпечує прийом алопуринолу один раз на добу. Клінічно алопуринол є препаратом першої лінії для довготривалої урикознижувальної терапії при хронічній подагрі, гіперурикемії з тофусами, уратній нефропатії та при високому ризику утворення сечової кислоти (пухлинний лізис). Основні побічні ефекти (висип, гепатотоксичність, рідко – синдром Стівенса–Джонсона) пов’язані з накопиченням оксипуринолу або гіперчутливістю до алопуринолу, а не з механізмом інгібування ксантиноксидази. Терапевтичний ефект при подагрі зумовлений виключно зниженням синтезу сечової кислоти через інгібування ксантиноксидази, а не впливом на піримідиновий обмін, реутилізацію чи загальне виведення азотовмісних речовин.