З хімічного виробництва в токсикологічне відділення доставлено хворого з отруєнням ртуттю. Який препарат слід використати в даній ситуації?

Чому це правильна відповідь

Унітіол є водорозчинним тіоловим комплексоном, що містить дві сульфгідрильні групи (-SH), які утворюють стійкі п’яти- або шестичленні хелатні цикли з іонами ртуті (як Hg²⁺, так і органічними сполуками ртуті), переводячи їх у нетоксичні меркаптиди, які швидко виводяться нирками. Препарат зв’язує ртуть у позаклітинному просторі, відновлює активність сульфгідрильних ферментів (сукцинатдегідрогенази, піруватдегідрогенази), порушених блокуванням ртуттю, і запобігає подальшому проникненню металу в клітини, особливо в нирки та ЦНС. При гострому отруєнні ртуттю (пари, солі, органічні сполуки) унітіол є антидотом першої лінії, оскільки швидко знижує концентрацію вільної ртуті в плазмі та тканинах, зменшуючи неврологічні, ниркові та гематологічні прояви. Фармакокінетично унітіол вводиться внутрішньом’язово або внутрішньовенно, швидко розподіляється в позаклітинній рідині, не проникає через гематоенцефалічний бар’єр (тому при хронічній інтоксикації з ураженням ЦНС ефективність нижча), метаболізується шляхом утворення дисульфідів та виводиться нирками у вигляді комплексів із металом; період напіввиведення становить 1–2 години, що вимагає повторних введень кожні 6–8 годин у першу добу. Клінічно унітіол є специфічним антидотом при отруєнні ртуттю, миш’яком, свинцем, кадмієм; саме наявність вільних тіолових груп і здатність утворювати водорозчинні комплекси відрізняє його від усіх інших представлених препаратів. Ентеросорбенти та активоване вугілля ефективні лише при пероральному надходженні ртуті до всмоктування, ізонітрозин є антидотом ціанідів, налоксон — опіоїдів, тому при системному отруєнні ртуттю вони не мають терапевтичного ефекту. Таким чином, лише унітіол має специфічний хелатуючий механізм дії щодо ртуті, що робить його єдиним правильним вибором при гострому отруєнні важкими металами цього типу.