Унітіол є антидотом і застосовується, зокрема, при отруєннях солями важких металів. Як називається такий тип взаємодії лікарських речовин?

Чому це правильна відповідь

Унітіол (2,3-димеркаптопропансульфонат натрію) є хімічним антидотом, що містить дві сульфгідрильні (-SH) групи, які утворюють стійкі циклічні комплекси з іонами важких металів (ртуть, свинець, кадмій, миш’як, вісмут) та деякими іншими токсичними речовинами, що мають високу афінність до SH-груп. Механізм дії полягає в хімічній реакції хелатоутворення: тіолові групи унітіолу зв’язують іони металу в неактивні, водорозчинні комплекси, які швидко виводяться нирками, запобігаючи або усуваючи зв’язування токсиканта з сульфгідрильними групами ферментів (наприклад, δ-амінолевулінової кислоти дегідратази, пірваткінази, сукцинатдегідрогенази) та інших критичних білків клітини. Цей процес є класичним прикладом хімічного антагонізму, коли антидот і токсикант безпосередньо взаємодіють між собою з утворенням неактивного продукту, нейтралізуючи дію один одного поза межами рецепторів чи ферментів-мішеней. Фармакокінетично унітіол вводиться парентерально (внутрішньом’язово або внутрішньовенно), швидко розподіляється у позаклітинному просторі, має період напіввиведення близько 1–2 годин, виводиться нирками у вигляді комплексів з металами, що дозволяє ефективно застосовувати його в перші години отруєння. Клінічно унітіол є антидотом першої лінії при гострих та хронічних отруєннях солями важких металів, миш’яком, серцевим глікозидами (утворює комплекси з дигоксином), а також при гепатоцеребральній дистрофії (хвороба Вільсона-Коновалова). Побічні ефекти (алергічні реакції, гіпотензія) зумовлені вивільненням гістаміну або швидким введенням. Саме хімічний антагонізм через утворення хелатних комплексів є єдиним правильним типом взаємодії унітіолу з токсичними металами, що чітко відрізняє його від фізіологічного, конкурентного чи фізичного антагонізму.