У зв'язку з випадком дифтерії виникла потреба провести запобіжні щеплення. Який препарат треба використати для створення штучного активного імунітету?

Чому це правильна відповідь

Corynebacterium diphtheriae є грампозитивною паличкоподібною бактерією з булавоподібним потовщенням на кінцях, нерухомою, без капсули та спор, що утворює метахроматичні гранули при фарбуванні за Нейссером. Збудник продукує потужний екзотоксин — дифтерійний токсин, який кодується профагом і інгібує синтез білка в еукаріотичних клітинах шляхом АДФ-рибозилювання фактора елонгації EF-2. Основними факторами патогенності є саме цей токсин, а також адгезини для колонізації слизових верхніх дихальних шляхів чи шкіри; тропність обмежена місцем проникнення з системною дією токсину. Патогенез дифтерії починається з контактного чи аерогенного проникнення збудника на слизові мигдаликів, гортані чи носа, де відбувається локальна колонізація з продукцією токсину. Токсин викликає некроз епітелію, утворення псевдомембран з фібрину, некротичних мас та бактерій, а системно поширюється гематогенно, уражуючи міокард, нервову систему та наднирники. Імунна відповідь гуморальна з продукцією антитоксичних антитіл спрямована проти токсину, тоді як клітинна відіграє меншу роль; саме нейтралізація токсину запобігає тяжким ускладненням. Для створення штучного активного імунітету проти дифтерії використовують дифтерійний анатоксин — інактивований формаліном токсин, що зберігає імуногенні властивості, але втратив токсичність. Анатоксин стимулює продукцію антитоксичних антитіл IgG, які нейтралізують токсин при можливій інфекції. У дітей раннього віку анатоксин входить до комбінованих вакцин як АКДП, але для екстреної імунізації в осередку чи ревакцинації дорослих застосовують чистий дифтерійний анатоксин чи Td (з правцевим). Пасивний імунітет створюють сироваткою чи імуноглобуліном, але він короткочасний. Діагностика дифтерії включає культуральне виділення на телуритвмісних середовищах (класично на Клауберга чи Хижнякової) з подальшим тестом на токсигенність (Елека чи ПЛР на ген tox). Матеріалом слугить зішкріб з псевдомембран; серологія застосовується ретроспективно. Диференціацію від нетоксигенних штамів проводять саме за наявністю токсину. Імунітет при дифтерії антитоксичний, гуморальний, довічний після вакцинації чи перенесеної хвороби. Для профілактики застосовують адсорбований дифтерійний анатоксин у складі вакцин (АКДП, АДП-М тощо); неспецифічна профілактика включає ізоляцію хворих та бактеріоносіїв. Саме дифтерійний анатоксин є правильним препаратом для створення штучного активного імунітету в осередку дифтерії, оскільки він стимулює власну продукцію антитоксичних антитіл, що забезпечують тривалий захист від дії дифтерійного токсину — ключового фактора патогенності. Цей препарат чітко відрізняється від пасивних засобів (сироватка, імуноглобулін), які застосовують для негайної нейтралізації токсину при лікуванні, та від комбінованих вакцин, що використовують планово, а не в екстрених ситуаціях серед контактних осіб.