Пацієнту призначили ферментний препарат, що містить цитохром С. Який процес посилюється під дією цього ферменту?

Чому це правильна відповідь

Цитохром с — невеликий гемвмісний білок (12–13 кДа), що локалізується у міжмембранному просторі мітохондрій і є рухомим переносником електронів у дихального ланцюга. У нормі він приймає один електрон від комплексу III (убіхінон-цитохром с-редуктази) на гемове залізо (Fe³⁺ → Fe²⁺) і передає його комплексу IV (цитохром с-оксидазі), де залізо знову окиснюється до Fe³⁺. Цей цикл забезпечує безперервний потік електронів від НАДН і ФАДН₂ до молекулярного кисню і є ключовою ланкою тканинного дихання — процесу аеробного окиснення субстратів з утворенням АТФ. При гіпоксії, ішемії, інтоксикаціях (ціаніди, чадний газ) або захворюваннях мітохондрій (мітохондріальні міопатії, хвороба Лебера) порушується робота дихального ланцюга, знижується мембранний потенціал і падає синтез АТФ. Екзогенне введення цитохрому с (препарати типу Цитохром-С, Цитохром-С форте) дозволяє частково компенсувати дефіцит або порушення ендогенного цитохрому с, підвищує швидкість переносу електронів між комплексами III і IV, покращує відновлення кисню і підвищує ефективність окисного фосфорилювання. Це призводить до збільшення продукції АТФ, зменшення лактат-ацидозу та покращення енергетичного стану клітин. Регуляція активності цитохрому с у дихальному ланцюзі в нормі залежить від концентрації відновлених коферментів, мембранного потенціалу та доступності кисню. При патології екзогенний цитохром с діє як «замісна терапія», обходячи можливі блокади на попередніх етапах ланцюга. Клінічно препарати цитохрому с застосовують при гіпоксичних станах, ішемії міокарда, інсультах, отруєннях, мітохондріальних захворюваннях саме для посилення тканинного дихання, а не для впливу на гліколіз, ЦТК, синтез колагену чи фосфоліпідів.