У недоношених новонароджених порушений синтез сурфактанту. Які функції він виконує в легенях?

Чому це правильна відповідь

Сурфактант синтезується альвеолоцитами II типу та поширюється тонким шаром по внутрішній поверхні альвеол, де його фосфоліпіди, зокрема дипальмітоїлфосфатидилхолін, орієнтуються гідрофобними хвостами до повітря. Це знижує поверхневий натяг за законом Лапласа, роблячи його залежним від площі поверхні альвеол. Регуляція відбувається на мембранному рівні альвеолярної поверхні, де концентрація сурфактанту збільшується при розтягненні альвеол під час вдиху, зменшуючи натяг пропорційно зростанню радіуса. При видиху площа зменшується, молекули сурфактанту зближуються, ще більше знижуючи натяг і запобігаючи колапсу. Зменшення поверхневого натягу стабілізує альвеоли різного розміру: за законом Лапласа тиск у менших альвеолах вищий, але сурфактант вирівнює натяг, перешкоджаючи спаданню малих альвеол і перерозподілу повітря до великих. Це підтримує рівномірну вентиляцію на органному рівні. Зворотний зв’язок реалізується через механічне розтягнення альвеолоцитів II типу, яке стимулює секрецію сурфактанту при глибоких вдихах. Це адаптує кількість сурфактанту до об’єму легень, стабілізуючи натяг під час циклічних змін площі. Сурфактант зменшує поверхневий натяг саме за рахунок амфіфільних властивостей фосфоліпідів на повітря-рідина інтерфейсі альвеол, запобігаючи колапсу та забезпечуючи механічну стабільність на органному рівні без впливу на опір шляхів чи дифузію газів.