Хворому, що страждає на хронічну серцеву недостатність, лікар порадив провести профілактичний курс лікування кардіотонічним препаратом з групи серцевих глікозидів, який приймають ентерально. Який препарат було рекомендовано хворому?

Чому це правильна відповідь

Дигоксин належить до класу серцевих глікозидів — кардіотонічних засобів з ферментним механізмом дії, які застосовуються при хронічній серцевій недостатності. На молекулярному рівні він інгібує мембранну Na⁺/K⁺-АТФазу кардіоміоцитів, що призводить до підвищення внутрішньоклітинної концентрації Na⁺. Це зменшує активність Na⁺/Ca²⁺-обмінника, внаслідок чого Ca²⁺ накопичується в цитозолі та саркоплазматичному ретикулумі, що безпосередньо підсилює скоротливість міокарда (позитивний інотропний ефект). Підвищення внутрішньоклітинного Ca²⁺ забезпечує ефективніше скорочення серцевого м’яза без істотного зростання споживання кисню, що є принципово важливим при хронічній серцевій недостатності. Одночасно дигоксин має негативний хронотропний і дромотропний ефекти, пов’язані з підвищенням тонусу блукаючого нерва, що сприяє зниженню частоти серцевих скорочень і покращенню діастолічного наповнення шлуночків. Саме поєднання позитивного інотропного та негативного хронотропного ефектів робить дигоксин класичним засобом підтримувальної терапії ХСН. Фармакокінетично дигоксин добре всмоктується при ентеральному застосуванні, має достатню біодоступність і тривалий період напіввиведення, що дозволяє використовувати його для профілактичних і підтримувальних курсів лікування. Він частково зв’язується з білками плазми, накопичується в тканинах, особливо в міокарді, та виводиться переважно нирками. Ці властивості зумовлюють можливість стабільного перорального застосування, але також потребують контролю функції нирок для запобігання кумуляції й токсичності. Регуляція ефекту дигоксину тісно пов’язана з електролітним балансом, насамперед концентрацією калію: гіпокаліємія підвищує зв’язування дигоксину з Na⁺/K⁺-АТФазою та ризик інтоксикації. Тому типові лікарські взаємодії включають діуретики, які викликають втрату калію, та інші препарати, що впливають на провідність і ритм серця. Саме ці фармакодинамічні особливості пояснюють необхідність обережного, але тривалого застосування дигоксину при ХСН. Клінічно дигоксин показаний при хронічній серцевій недостатності, особливо у пацієнтів із систолічною дисфункцією та супутніми тахіаритміями. Основні побічні ефекти пов’язані з його механізмом дії й включають аритмії, нудоту, блювання, порушення зору, що зумовлено надмірним пригніченням Na⁺/K⁺-АТФази. У задачі ключовою ознакою є саме профілактичний курс лікування кардіотонічним засобом, який приймають ентерально, і серед серцевих глікозидів цим вимогам класично відповідає дигоксин, на відміну від препаратів для парентерального введення.