У хворого на туберкульоз після тривалого лікування з'явилися шум і дзвін у вухах, зниження слуху, висип на шкірі, набряк слизових оболонок і порушилася координація рухів. Після скасування препарату стан хворого значно покращився. Який препарат приймав хворий?

Чому це правильна відповідь

Стрептоміцин належить до аміноглікозидних антибіотиків першого покоління і чинить бактерицидну дію шляхом незворотного зв’язування з 30S-субодиницею рибосом чутливих мікобактерій, порушуючи ініціацію трансляції та викликаючи помилкове зчитування мРНК. Найбільш серйозним і дозозалежним побічним ефектом стрептоміцину є ототоксичність, що реалізується через накопичення препарату в ендолімфі та перилімфі внутрішнього вуха з подальшим апоптозом волоскових клітин равлика і вестибулярного апарату. Ототоксичність проявляється двома компонентами: кохлеарним (шум і дзвін у вухах, прогресуюча сенсоневральна глухота, що починається з високих частот) та вестибулярним (порушення координації рухів, запаморочення, ністагм, атаксія). Ці ураження є необоротними в більшості випадків, але при ранньому припиненні препарату прогресування припиняється, а часткова компенсація можлива за рахунок центральних механізмів. Крім того, стрептоміцин часто викликає алергічні реакції (висип, набряк слизових оболонок), що також швидко регресують після відміни. Фармакокінетично стрептоміцин практично не всмоктується в шлунково-кишковому тракті, вводиться тільки парентерально (внутрішньом’язово), не зв’язується з білками плазми, не метаболізується і виводиться нирками в незміненому вигляді шляхом клубочкової фільтрації. Період напіввиведення становить 2–4 години, але при тривалому лікуванні відбувається кумуляція в ендолімфі внутрішнього вуха (тканинний компартмент з повільним виведенням), що пояснює появу ототоксичності саме після тривалого застосування. Ризик ототоксичності значно зростає при порушенні функції нирок, літньому віці та генетичній схильності (мутації мітохондріальної 12S рРНК). Описана в задачі комбінація симптомів (шум і дзвін у вухах, зниження слуху, порушення координації, алергічні прояви) з чітким покращенням після відміни препарату є патогномонічною саме для ототоксичності та алергії на стрептоміцин і не характерна для інших протитуберкульозних засобів першої лінії. Клінічно стрептоміцин використовується переважно як резервний препарат при мультирезистентному туберкульозі або при непереносимості основних засобів, оскільки має найвищий ризик ототоксичності серед усіх аміноглікозидів, що застосовуються в фтизіатрії (вищий, ніж у канаміцину чи амікацину). Навіть короткочасне призначення вимагає регулярного аудіометричного та вестибулярного контролю. Жоден інший препарат з наведеного списку не викликає одночасно кохлеарного і вестибулярного ураження з такою вираженістю і швидким регресом симптомів після відміни.