Призначення доксицикліну гідрохлориду викликало порушення симбіозу мікробної флори в кишечнику. Визначити тип порушень при антибіотикотерапії:

Чому це правильна відповідь

Доксициклін — бактеріостатичний антибіотик групи тетрациклінів широкого спектра, який пригнічує 30S-субодиницю рибосом грампозитивних, грамнегативних, анаеробних бактерій, хламідій, мікоплазм та рикетсій. При пероральному прийомі препарат створює високі концентрації в просвіті кишечника і діє не лише на патогенні мікроорганізми, а й на нормальну симбіотичну мікрофлору (Bifidobacterium spp., Lactobacillus spp., E. coli та ін.). Це призводить до масивного пригнічення або загибелі чутливих штамів нормальної флори, порушення колонізаційної резистентності слизової оболонки та зміни кількісного й якісного складу мікробіоценозу кишечника — класичний дисбактеріоз (дисбіоз) кишечника. Дисбактеріоз при тетрациклінах розвивається практично у 80–100 % пацієнтів при курсах довше 5–7 діб через виражену активність проти анаеробів і грампозитивних бактерій, що є основними представниками нормальної флори товстої кишки. Клінічно проявляється діареєю (часто без патологічних домішок), метеоризмом, відчуттям дискомфорту, зниженням синтезу вітамінів групи В і К, порушенням травлення жирів і вуглеводів. На відміну від суперінфекції, при дисбактеріозі не виникає нового інфекційного процесу з вираженими клінічними симптомами, спричиненого резистентними мікроорганізмами (Clostridium difficile, Candida spp., стафілококи). Фармакокінетично доксициклін має високу ліпофільність, добре всмоктується в ШКТ (біодоступність ≈ 95 %), створює високі концентрації в жовчі та кишковому вмісті, частково піддається ентерогепатичній рециркуляції, що додатково підвищує його вплив на кишкову флору. Препарат виводиться переважно з калом у незміненому вигляді, що забезпечує тривалий контакт з мікрофлорою. Саме дисбактеріоз є правильним терміном для опису порушення симбіозу мікробної флори кишечника при антибіотикотерапії, оскільки відображає кількісні та якісні зміни нормального мікробіоценозу без обов’язкового розвитку вторинної інфекції.