Хворому 63-х років з атонією сечового мiхура лікар призначив препарат, дозу якого хворий самостійно збільшив. З’явились підвищене потовиділення, салівація, діарея, м’язові спазми. Препарат якої групи був призначений?

Чому це правильна відповідь

Холіноміметики — це група засобів, що підсилюють холінергічну передачу і відтворюють ефекти ацетилхоліну на периферичних холінорецепторах, насамперед на мускаринових та, залежно від підтипу препарату, на нікотинових рецепторах. При атонії сечового міхура терапевтична мета полягає в посиленні скорочення детрузора та полегшенні сечовипускання, тобто в активації парасимпатичної регуляції нижніх сечових шляхів, що фізіологічно опосередкована М3-мускариновими рецепторами гладкої мускулатури. Отже, фармакологічний процес тут є рецепторним, із системними парасимпатоміметичними наслідками при передозуванні. Механістично надмірна холіноміметична дія призводить до генералізованої стимуляції мускаринових рецепторів в екзокринних залозах та гладкій мускулатурі, а також може залучати нікотинові рецептори нервово-мʼязового синапсу або гангліїв, якщо препарат має відповідний профіль або якщо холінергічна активність надмірно посилена. Активація М3-рецепторів через Gq-білок запускає шлях фосфоліпази C з утворенням IP3/DAG, підвищенням внутрішньоклітинного Ca2+ і, як наслідок, стимуляцією секреції залоз та скороченням гладких мʼязів кишечника і сечового міхура. Саме тому передозування проявляється салівацією, потовиділенням і діареєю, тобто типовими "мускариновими" ефектами надлишку ацетилхоліну. Окремо важлива ознака задачі — мʼязові спазми, що відображають надлишкову холінергічну стимуляцію на рівні скелетної мускулатури. Це може реалізуватися через нікотинові Nm-рецептори нервово-мʼязового синапсу, де надмірна дія ацетилхоліну спричиняє фасцикуляції та судомні скорочення, або через загальне підвищення холінергічного тонусу при високих дозах парасимпатоміметиків. У будь-якому разі поєднання виражених секреторних проявів із кишковою гіпермотильністю та мʼязовими спазмами є типовим для холінергічного перенасичення і є ключем до ідентифікації групи. З фармакокінетичної точки зору для клініки передозування принципове те, що багато холіноміметиків або подібних за ефектом засобів можуть діяти системно при перевищенні дози, викликаючи генералізований парасимпатичний синдром. Для лікування атонії сечового міхура типово обирають препарати, що підсилюють скоротливість детрузора, і при самовільному збільшенні дози пацієнт переходить із терапевтичного "локального" ефекту на системну холінергічну токсичність. Саме зміна дози пацієнтом є тригером розвитку симптомів і відображає дозозалежність холіноміметичних реакцій. Регуляція ефекту холіноміметиків тісно повʼязана з функціональним станом вегетативної нервової системи та органів-мішеней: посилення парасимпатичної передачі одночасно впливає на залози, кишечник, бронхи, серце та сечовий міхур. Тому побічні ефекти при передозуванні закономірно мультисистемні і відтворюють парасимпатичну активацію, що у задачі представлено класичним набором: гіперсалівація, гіпергідроз, діарея, мʼязові спазми. Саме цей причинно-наслідковий ланцюг між посиленням холінергічної передачі та клінічними проявами робить відповідь "Холіноміметики" єдино коректною серед запропонованих.