У пацієнта напади бронхіальної астми виникають зазвичай уночі та супроводжуються брадикардіею, спастичним болем у кишечнику та діареєю. Препарати якої групи можуть усунути ці симптоми?

Чому це правильна відповідь

Клінічна картина нічних нападів бронхіальної астми з вираженою брадикардією, спастичним болем у животі та діареєю свідчить про домінування парасимпатичної (холінергічної) активності, яка реалізується через мускаринові М3-рецептори гладкої мускулатури бронхів та кишечнику і М2-рецептори серця. М-холіноблокатори (іпратропію бромід, тіотропію бромід) є конкурентними антагоністами ацетилхоліну на мускаринових рецепторах, блокуючи Gq-шлях М3-рецепторів (зменшення IP3, зниження внутрішньоклітинного Са2+), що призводить до розслаблення гладких м’язів бронхів і бронходилатації, а також блокуючи пресинаптичні М2-рецептори, усувають негативний зворотний зв’язок і посилюють вивільнення ацетилхоліну, але загальний ефект на серце проявляється зменшенням вагусного впливу з підвищенням ЧСС. На рівні кишечнику блокада М3-рецепторів знижує тонус і перистальтику, усуваючи спастичний біль і діарею. Таким чином, М-холіноблокатори одночасно усувають бронхообструкцію, брадикардію та кишкові прояви холінергічної гіперактивності, що характерно саме для ваготонічного варіанту бронхіальної астми. Фармакодинамічно інгаляційні М-холіноблокатори (іпратропій, тіотропій) мають переважно локальну дію на дихальні шляхи через низьку системну біодоступність (менше 10 % при інгаляційному введенні), що мінімізує системні холінолітичні ефекти, але достатньо для бронходилатації тривалістю 6–8 годин (іпратропій) або до 24 годин (тіотропій). При системному введенні (атропін) ефект був би виражений також на серці та кишечнику, але в сучасній практиці при астмі використовують саме інгаляційні форми. Препарати не викликають тахіфілаксії при тривалому застосуванні, а тіотропій має високу селективність до М3-рецепторів. У клінічній практиці М-холіноблокатори є препаратами вибору або другої лінії при бронхіальній астмі з вираженим вагусним компонентом (нічні напади, супутня брадикардія, гіперсекреція слизу, холінергічні кишкові прояви), особливо коли β2-агоністи недостатньо ефективні або протипоказані через тахікардію. Саме блокада мускаринових рецепторів усуває весь комплекс симптомів, описаних у задачі, що відрізняє їх від усіх інших груп.