Хворому для лікування серцевої недостатності було призначено серцевий глікозид. Яка супутня патологія може сприяти кумуляції серцевих глікозидів?

Чому це правильна відповідь

Серцеві глікозиди (дигоксин, дигітоксин) чинять позитивну інотропну дію через інгібування Na+/K+-АТФази сарколеми кардіоміоцитів, підвищення внутрішньоклітинного Na+, зменшення градієнта для Na+/Ca2+-обмінника, зростання концентрації кальцію в цитозолі та посилення скоротливості міокарда. Основним шляхом елімінації дигоксину (найчастіше використовуваного серцевого глікозиду) є ниркове виведення — 60–80 % у незміненому вигляді шляхом клубочкової фільтрації та активної тубулярної секреції через транспортер P-глікопротеїн і OAT. При зниженні швидкості клубочкової фільтрації (СШКФ < 60 мл/хв) кліренс дигоксину різко зменшується, період напіввиведення подовжується з 36–48 годин до 4–6 діб, що призводить до швидкої кумуляції препарату та зростання ризику тяжкої інтоксичності (шлуночкові аритмії, AV-блокади, глікозидна інтоксикація). Дигітоксин виводиться переважно з жовчю та підлягає ентерогепатичній рециркуляції, тому в меншій мірі залежить від функції нирок, але в сучасній практиці саме дигоксин є препаратом вибору, і саме його фармакокінетика критична до ниркової недостатності. Зниження СШКФ при хронічній хворобі нирок, у літніх пацієнтів, при дегідратації або при одночасному застосуванні НПЗЗ, інгібіторів АПФ/БРА, які зменшують нирковий кровотік, закономірно спричиняє кумуляцію серцевих глікозидів і вимагає зниження підтримувальної дози пропорційно до кліренсу креатиніну. Інші перелічені стани (гіпо- чи гіперацидний гастрит, анорексія, гіпертонічна хвороба) впливають лише на всмоктування (біодоступність дигоксину при пероральному прийомі становить 60–80 % і може незначно знижуватись при синдромі мальабсорбції), але не на елімінацію препарату. Тому лише ниркова недостатність є класичною і найважливішою супутньою патологією, що безпосередньо спричиняє небезпечну кумуляцію серцевих глікозидів і потребує обов’язкової корекції режиму дозування.