Хворий похилого віку страждає на хронічний закреп, в основі якого лежить гіпотонія товстої кишки. Який препарат слід призначити хворому?

Чому це правильна відповідь

Бісакодил належить до контактних (стимулюючих) проносних дифенілметанового ряду і є проліками: у товстій кишці під дією бактеріальних естераз та лужного середовища гідролізується до активного метаболіту bis-(p-hydroxyphenyl)-pyridyl-2-methane. Активна форма подразнює інтерорецептори слизової оболонки товстої кишки, рефлекторно стимулює парасимпатичні нервові закінчення, підвищує секрецію слизу та води в просвіт кишки, посилює перистальтику за рахунок прямої стимуляції ауербахівського сплетення та пригнічення реабсорбції Na⁺ і води. Ефект розвивається через 6–8 годин при пероральному прийомі та через 15–60 хвилин при ректальному введенні, що дозволяє точно прогнозувати час дефекації. У похилому віці хронічний закреп найчастіше має гіпотонічний (атонічний) характер через зниження тонусу та моторики товстої кишки, ослаблення рефлексу на дефекацію, зменшення чутливості рецепторів. Бісакодил є препаратом першого вибору саме при гіпотонічних закрепах, оскільки відновлює фізіологічну перистальтичну хвилю, не викликає різкого спазму (на відміну від рицини) і не пригнічує моторику (на відміну від опіоїдів чи антихолінергіків). Препарат рекомендований у геріатричній практиці та при підготовці до інструментальних досліджень кишечника. Фармакокінетично бісакодил практично не всмоктується в ШКТ (<5 %), діє локально в товстій кишці, метаболіти виводяться з калом і сечею, не кумулює навіть при тривалому застосуванні. При хронічному використанні можлива звикання (тахіфілаксія) через зниження чутливості рецепторів, тому рекомендують курси не довше 7–10 днів з перервами. Саме бісакодил є препаратом вибору при гіпотонічному закрепі у літніх пацієнтів, бо чинить стимулюючу дію безпосередньо на нервово-м’язовий апарат товстої кишки і відновлює нормальну моторику без системних холінолітичних чи спазмолітичних ефектів.