У юнака 20-ти років діагностовано спадковий дефіцит УДФ-глюкуронілтрансферази. Підвищення якого показника крові підтверджує цей діагноз?

Чому це правильна відповідь

Спадковий дефіцит УДФ-глюкуронілтрансферази (UGT1A1) лежить в основі синдрому Жильбера та синдрому Кріглера-Найяра, що призводить до порушення кон’югації білірубіну в гепатоцитах. Некон’югований білірубін, що утворюється при розпаді гему в макрофагах системи мононуклеарних фагоцитів, транспортується до печінки в комплексі з альбуміном і захоплюється гепатоцитами за участю OATP1B1 та OATP1B3. У мікросомах ендоплазматичного ретикулуму УДФ-глюкуронілтрансфераза каталізує приєднання однієї або двох молекул глюкуронової кислоти до пропіонових залишків білірубіну з утворенням моно- та диглюкуронідів (кон’югований, прямий білірубін). При дефіциті або зниженні активності ферменту (мутації в промоторі чи кодуючій частині гена UGT1A1) кон’югація різко порушена, некон’югований білірубін накопичується в плазмі, викликаючи непряму гіпербілірубінемію. Оскільки некон’югований білірубін гідрофобний і зв’язаний з альбуміном, він не фільтрується нирками і не з’являється в сечі, а при значному підвищенні може відкладатися в базальних гангліях (ядра мозку) та викликати білірубінову енцефалопатію (особливо при синдромі Кріглера-Найяра II типу). Кількість кон’югованого білірубіну, стеркобіліну та уробіліну залишається нормальною або зниженою через зменшення надходження кон’югату в кишечник. Саме підвищення рівня непрямого (некон’югованого) білірубіну є єдиним і специфічним лабораторним маркером дефіциту УДФ-глюкуронілтрансферази, тоді як інші показники або не підвищуються, або відображають інші типи гіпербілірубінемій.