Хворому призначено препарат дигоксин. Через декілька днів у хворого виявлено ознаки передозування цим препаратом, його вміст у крові значно перевищував верхню межу терапевтичної концентрації. Як називається такий варіант дії лікарських речовин?

Чому це правильна відповідь

Описана ситуація є класичним прикладом кумуляції: при повторному введенні препарату його концентрація в крові з часом наростає і виходить за межі терапевтичного «вікна», що проявляється токсичними ефектами. Для дигоксину це особливо типово, бо він має вузький терапевтичний індекс і навіть помірне перевищення концентрації може давати клініку передозування. За змістом питання ключове: препарат призначено, минуло декілька днів, а вміст у крові значно перевищив верхню межу терапевтичної концентрації — тобто відбувається накопичення при серійному застосуванні. Фармакологічно кумуляція — це наслідок дисбалансу між надходженням і елімінацією: швидкість введення (або надходження з депо) перевищує швидкість виведення, і «залишок» дози не встигає елімінуватися до наступного прийому. У випадку дигоксину важливі і фармакокінетичні, і «тканинні» моменти: препарат має відносно тривале виведення, значний розподіл у тканинах (зв’язування з Na⁺/K⁺-АТФазою в міокарді та інших тканинах) і може накопичуватися при регулярному прийомі до досягнення стаціонарної концентрації; якщо ж елімінація знижена або доза завелика, стаціонарний рівень зміщується в токсичну зону. Молекулярна мішень дигоксину — інгібування мембранної Na⁺/K⁺-АТФази кардіоміоцитів, що підвищує внутрішньоклітинний Na⁺ і через Na⁺/Ca²⁺-обмінник збільшує внутрішньоклітинний Ca²⁺. Це дає позитивний інотропний ефект, але при надмірних концентраціях веде до перевантаження Ca²⁺ і підвищення автоматизму/тригерної активності, а також до виражених електрофізіологічних змін провідності та рефрактерності. Тому саме накопичення концентрації перетворює терапевтичний механізм на токсичний — з появою аритмій та інших проявів передозування, що й підкреслено в умові. Фармакокінетично для дигоксину критичні ниркове виведення та коливання функції нирок, а також фактори, що змінюють кліренс і розподіл. Якщо ниркова функція знижена, період напіввиведення подовжується, і стандартна схема прийому може призвести до накопичення. Додатково кумуляцію і токсичність підсилюють стани/взаємодії, що підвищують чутливість міокарда до глікозидів, наприклад гіпокаліємія (калій «конкурує» на рівні Na⁺/K⁺-АТФази), а також деякі лікарські взаємодії, що збільшують концентрацію дигоксину через вплив на транспорт (наприклад інгібування P-gp) або зниження кліренсу. Але сам термін, який описує саме явище наростання рівня препарату при повторному прийомі з токсичними проявами, — це кумуляція. Отже, причинно-наслідковий ланцюг у задачі прямий: багаторазове застосування дигоксину → неповне виведення між дозами/накопичення в компартментах → підвищення концентрації в крові понад терапевтичну межу → токсичні ефекти. Це і є кумуляція, а не взаємодія типу потенціювання чи антагонізму і не адаптаційні явища на кшталт звикання.