Чоловіку віком 40 років, який хворіє на туберкульоз легень, призначено ізоніазид. Дефіцит якого вітаміну може розвинутися унаслідок тривалого вживання цього лікарського засобу?

Чому це правильна відповідь

Ізоніазид є класичним протитуберкульозним препаратом першого ряду з переважно бактерицидною дією щодо активно розмножуваних мікобактерій, а його фармакологічна мішень повʼязана з синтезом міколевих кислот клітинної стінки Mycobacterium tuberculosis. Однак ключ до цього тесту не в антимікобактеріальному механізмі як такому, а в характерному для ізоніазиду нутрієнт-залежному токсичному профілі: при тривалому застосуванні він функціонально “виснажує” вітамін B6, що клінічно проявляється переважно нейротоксичністю. Саме тому профілактика дефіциту піридоксину є стандартним принципом безпечного тривалого лікування ізоніазидом. Механізм дефіциту піридоксину при ізоніазиді має чітку хімічну й біохімічну основу: ізоніазид утворює комплекси (гідразони) з піридоксалем/піридоксаль-5-фосфатом або порушує його перетворення та доступність як коферменту. Піридоксаль-5-фосфат є активною коензимною формою вітаміну B6 і потрібен для великої кількості ферментативних реакцій, насамперед трансамінування й декарбоксилювання амінокислот. Коли PLP стає функціонально недостатнім, страждає синтез нейромедіаторів, зокрема ГАМК, а це створює основу для периферичної нейропатії, парестезій, судомних явищ і загальної нейротоксичності. На рівні системних ефектів це переходить у типову клінічну картину: довготривале лікування ізоніазидом без профілактики B6 найчастіше асоціюється з периферичною полінейропатією, яка особливо ймовірна у пацієнтів із додатковими факторами ризику, де потреба в PLP або його дефіцит уже “на межі” (наприклад, недоїдання, алкоголізація, вагітність, певні хронічні стани). Тут важливо розділити фармакодинаміку й нутрієнтний ефект: ізоніазид не “блокує нерви” напряму як анестетик, а опосередковано спричиняє дефіцит коферменту, без якого порушуються базові нейрометаболічні процеси. Фармакокінетично ізоніазид добре всмоктується при пероральному прийомі, широко розподіляється у тканинах і проникає в ЦНС, що робить наслідки дефіциту B6 особливо значущими з огляду на можливі центральні прояви. Метаболізм ізоніазиду відбувається переважно шляхом ацетилювання в печінці; індивідуальні відмінності швидкості ацетилювання впливають на концентрації препарату й ризик токсичності загалом, але саме дефіцит піридоксину залишається “фірмовим” ускладненням тривалої терапії. Тому профілактичне призначення піридоксину розглядають як патогенетично обґрунтований захід, що знижує частоту нейропатії без втрати протитуберкульозної ефективності. Отже, ключова ознака задачі: тривале застосування ізоніазиду при туберкульозі, що типово веде до функціональної недостатності вітаміну B6 через звʼязування/інактивування його активних форм і порушення кофермент-залежних реакцій у нервовій системі. Це чітко відмежовує правильну відповідь від інших вітамінів, дефіцит яких не є характерним, прямим і класично повʼязаним саме з ізоніазидом.