Коли чужорідний агент потрапляє в організм, синтез двох класів імуноглобулінів починається майже паралельно, але в одного з них зростання і падіння кількості концентрації відбувається швидше. Які це два класи імуноглобулінів?

Чому це правильна відповідь

При первинному контакті з антигеном В-лімфоцити, що розпізнали антиген через В-клітинний рецептор (мембранний IgM+IgD), швидко диференціюються в плазматичні клітини, які спочатку синтезують виключно IgM. IgM є пентамером (μ₅) з молекулярною масою ≈900 кДа, містить J-ланцюг і має 10 антигензв’язуючих ділянок, що забезпечує високу авідність і ефективної аглютинації та активації комплементу класичним шляхом вже через 4–7 діб після інфекції. Пік концентрації IgM у плазмі настає на 10–14 добу і швидко падає через короткий період напівжиття (≈5 діб). Паралельно відбувається клас-перемикання (class-switch recombination) під впливом цитокінів (IL-4, TGF-β, IFN-γ тощо) та CD40-CD40L взаємодії з Т-хелперами, внаслідок чого ті ж В-клітини починають синтезувати IgG (γ-ланцюги). IgG є мономером (≈150 кДа), має значно довший період напівжиття (≈21 доба), здатний проходити через плаценту та ефективно активувати комплемент і опсонізацію. Концентрація IgG досягає піку на 3–4 тижні і залишається високою роками, забезпечуючи довготривалий імунний захист і пам’ять. Саме IgM є першим імуноглобуліном, що з’являється у великій кількості і швидко зникає, тоді як IgG наростає повільніше, але залишається надовго — це класична динаміка первинної імунної відповіді, що використовується в серологічній діагностиці гострої (IgM⁺) та перенесеної (IgG⁺) інфекції.