Під час бігу на довгі дистанції скелетна мускулатура тренованої людини використовує глюкозу з метою отримання енергії АТФ для м’язового скорочення. Вкажіть основний процес утилізації глюкози в цих умовах:

Чому це правильна відповідь

Під час бігу на довгі дистанції в скелетних м’язах тренованої людини переважають повільні окисні волокна типу I та проміжні типи IIa, які мають високу щільність мітохондрій, багате капілярне кровопостачання та високий вміст міоглобіну, що забезпечує ефективне постачання кисню і повне окиснення субстратів. Глюкоза надходить у міоцити через GLUT4-транспортери (інсулін-незалежний шлях при скороченні) і фосфорилюється гексокиназою до глюкозо-6-фосфату; далі проходить весь гліколітичний шлях у цитозолі до пірувату за участю 10 ферментів, при цьому утворюється лише 2 молекули АТФ і 2 НАДН на одну молекулу глюкози. Ключова відмінність аеробного гліколізу полягає в долі пірувату: у мітохондріях піруватдегідрогеназний комплекс (PDH) перетворює піруват на ацетил-КоА, який вступає в цикл Кребса, а НАДН гліколізу через човникові системи (малат-аспартатна та гліцеролфосфатна) передає відновні еквіваленти у внутрішню мембрану мітохондрій для окисного фосфорилювання. Загальний вихід АТФ при повному аеробному окисненні однієї молекули глюкози становить 30–32 молекули АТФ (2 від гліколізу, 2 від циклу Кребса, 26–28 від ланцюга переносу електронів). У тренованих спортсменів при субмаксимальних навантаженнях (60–80 % VO₂max) лактат майже не накопичується, бо швидкість гліколізу точно відповідає швидкості піруватдегідрогеназної реакції та окисного фосфорилювання, а лактатдегідрогеназа працює переважно в напрямку піруват → лактат лише при переході до анаеробних умов. Таким чином, саме аеробний гліколіз з подальшим повним мітохондріальним окисненням є основним і найбільш економним шляхом отримання АТФ у скелетних м’язах при тривалому аеробному навантаженні, що забезпечує високу витривалість і мінімізує закислення.