Хворому, що страждає на тромбоемболічну хворобу, призначений штучний антикоагулянт пелентан. Антагоністом якого вітаміну є цей препарат?

Чому це правильна відповідь

Пелентан (етилбіскумацетат) належить до непрямих антикоагулянтів — похідних 4-гідроксикумарину і є функціональним антагоністом вітаміну К. Механізм дії полягає в конкурентному інгібуванні вітамін-К-епоксид-редуктази та вітамін-К-редуктази в печінці, що порушує γ-карбоксилювання залишків глутамінової кислоти в молекулах протромбіну (фактор II), а також факторів VII, IX, X та білків C і S. В результаті утворюються нефункціональні (декарбоксильовані) форми цих факторів з різко зниженою здатністю зв’язувати кальцій і брати участь у формуванні протромбінового та теназного комплексів на поверхні фосфоліпідів, що призводить до гіпокоагуляції та профілактики тромбоутворення. Етилбіскумацет (пелентан) має середню тривалість дії (період напіввиведення 30–40 годин, що дозволяє призначати препарат один раз на добу. Ефект розвивається повільно (через 24–72 години) після початку прийому, оскільки спочатку виводяться вже наявні γ-карбоксильовані фактори з плазми, і лише потім синтезуються дефектні форми. Максимальна гіпокоагуляція настає на 3–5 добу, а після відміни дія триває ще 4–6 діб через повільне відновлення карбоксилювання. Фармакокінетично пелентан має майже 100 % біодоступність при пероральному прийомі, на 99 % зв’язується з альбумінами плазми, метаболізується в печінці системою цитохрому Р450 (переважно CYP2C9), виводиться з жовчю та сечею у вигляді метаболітів. Високе зв’язування з білками та печінковий метаболізм пояснюють численні лікарські взаємодії (посилення ефекту барбітуратами, рифампіцином сульфаніламідами, ослаблення — холестіраміном та карбамазепіном). Клінічно непрямі антикоагулянти типу пелентану застосовуються для довготривалої профілактики та лікування венозних тромбозів та тромбоемболій, при миготливій аритмії, після протезування клапанів серця. Основний ризик — кровотечі, тому терапію контролюють за МНВ (ціль 2,0–3,0). Антагоністом є саме вітамін К (фітоменадіон), який у високих дозах долає конкурентну блокаду і швидко відновлює синтез нормальних факторів зсідання. Саме функціональний антагонізм до вітаміну К з порушенням γ-карбоксилювання є унікальним механізмом непрямих антикоагулянтів (варфарин, аценокумарол, фенілін, пелентан) і чітко відрізняє їх від прямих антикоагулянтів (гепарин, фондапаринукс, ривароксабан), які не залежать від вітаміну К.