У дитини 6 місяців спостерігається різке відставання в психомоторному розвитку, напади судом, бліда шкіра з екзематозними змінами, біляве волосся, блакитні очі. У цієї дитини найбільш вірогідно дозволить встановити діагноз визначення концентрації у крові та сечі:

Чому це правильна відповідь

У наведеному випадку описано класичну клінічну картину фенілкетонурії — спадкової ферментопатії, пов’язаної з порушенням обміну амінокислот, зокрема фенілаланіну. Основою цієї патології є дефіцит ферменту фенілаланінгідроксилази, локалізованого в печінці, який каталізує гідроксилювання фенілаланіну до тирозину за участю тетрагідробіоптерину як коферменту. Коли фермент не працює, фенілаланін не переходить у тирозин і замість цього зазнає альтернативного катаболізму до фенілпірувату, феніллактату та феніл ацетату, які накопичуються у крові та сечі. Центральним механізмом порушення є шунтування фенілаланіну в реакції трансамінування з утворенням фенілпірувату. Це відбувається у цитозолі гепатоцитів за участю амінотрансфераз і призводить до надлишкового утворення токсичних фенілкетонів. Відсутність тирозину як продукту нормального шляху блокує синтез катехоламінів, меланіну та тироксину — це безпосередньо формує характерні клінічні ознаки і неврологічні прояви захворювання. Регуляторно порушення супроводжується підвищенням рівня фенілаланіну в крові, що не може бути компенсовано інсуліном чи іншими гормонами, оскільки ферментна недостатність є генетично зумовленою. Зміна співвідношення амінокислот у крові впливає на транспорт амінокислот у мозок, зокрема конкурує з тирозином та триптофаном за LAT-транспортери, що додатково знижує синтез нейромедіаторів. Клінічні прояви — світла шкіра та волосся, блакитні очі — пов’язані з дефіцитом тирозину як попередника меланіну. Судоми, затримка психомоторного розвитку та екзематозні зміни зумовлені нейротоксичною дією фенілпірувату та інших фенілкетонів, що накопичуються у мозковій тканині, порушуючи синтез мієліну та метаболізм нейронів. Визначення концентрації фенілпірувату у крові та сечі є діагностичним критерієм фенілкетонурії та дозволяє чітко підтвердити механізм патології. Саме тому вимірювання фенілпірувату є ключовим у встановленні діагнозу при описаній клінічній картині, адже воно відображає основний метаболічний зсув — перехід фенілаланіну по альтернативному шляху з утворенням токсичних фенілкетонів.