У хлопчика 4-х років після перенесеного важкого вірусного гепатиту мають місце блювання, втрата свідомості, судоми. У крові - гіперамоніємія. Порушення якого біохімічного процесу викликало патологічний стан хворого?

Чому це правильна відповідь

В основі описаного стану лежить тяжке ураження гепатоцитів після вірусного гепатиту, що призводить до різкого зниження їхніх детоксикаційних функцій, насамперед участі у циклі сечовини. У нормі аміак, який утворюється при катаболізмі амінокислот, є надзвичайно токсичною сполукою, тому в печінці він швидко вбудовується в цикл орнітину (сечовиноутворення) з утворенням нетоксичної сечовини, яка виводиться нирками. При некротичному або виражено дистрофічному ураженні печінкової паренхіми ключові ферменти циклу сечовини (карбамоїлфосфатсинтетаза, орніттранскарбамоїлаза, аргініносукцинатсинтетаза, аргініносукцинатліаза, аргіназа) функціонують недостатньо, що призводить до накопичення аміаку в крові – гіперамоніємії. На молекулярному рівні надлишковий аміак різко порушує енергетичний і медіаторний обмін у нервовій тканині. В астроцитах він зв’язується з глутаматом з утворенням глутаміну під дією глутамінсинтетази. Надмірне накопичення глутаміну збільшує осмотичний тиск усередині клітин, сприяє притоку води та розвитку вазогенного й цитотоксичного набряку головного мозку. Паралельно знижується концентрація глутамату як головного збуджувального медіатора і порушується баланс між гальмівними й збуджувальними системами ЦНС, що створює умови для розвитку енцефалопатії, порушення свідомості та судомної активності. Аміак також гальмує цикл трикарбонових кислот, зв’язуючи α-кетоглутарат у глутамат, що виснажує пул субстратів для окисного фосфорилювання. Це призводить до енергетичного голодування нейронів і глії, поглиблення порушень нейронної передачі та дисфункції центрів стовбура й кори головного мозку. Таким чином гіперамоніємія через поєднання осмотичних, метаболічних та медіаторних зсувів безпосередньо пояснює блювання (залучення блювотного центру), втрату свідомості та судоми. Важливо, що в задачі підкреслено саме послідовність: тяжкий вірусний гепатит → виражене ураження печінкової паренхіми → гіперамоніємія → неврологічні прояви. Це чітко відповідає патогенезу печінкової енцефалопатії, де провідною ланкою є неспроможність печінки знешкоджувати аміак у цикл сечовини. Інші варіанти відповідають іншим ділянкам білкового або азотистого обміну, але не дають настільки прямого і специфічного зв’язку між ураженням печінки та підвищенням аміаку в крові. Отже, ключова патогенетична ознака – гіперамоніємія на фоні тяжкого гепатиту – однозначно вказує на порушення знешкодження аміаку в печінці як на провідний механізм розвитку описаних неврологічних симптомів.