У хворого 27-ми років виявлено патологічні зміни печінки й головного мозку. У плазмі крові виявлено різке зниження, а в сечі - підвищення вмісту міді. Встановлено діагноз - хвороба Вільсона. Активність якого ферменту в сироватці крові необхідно дослідити для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Хвороба Вільсона є генетичним порушенням обміну міді, що пов’язане з дефектом АТР7B – мембранної АТФази, відповідальної за транспортування міді в апарат Гольджі гепатоцитів та її включення в церулоплазмін. У нормі церулоплазмін синтезується в печінці і зв’язує більшість міді в плазмі, забезпечуючи її транспорт до тканин та захист від вільної токсичної фракції. При дефекті АТР7B мідь не включається в церулоплазмін, тому синтез функціонального білка знижується, а сама мідь накопичується в гепатоцитах і виділяється в сечу у вигляді вільної фракції. На молекулярному рівні дефіцит церулоплазміну викликає порушення метаболізму заліза, оскільки він має фероксидазну активність, необхідну для конверсії Fe2+ у Fe3+. Це спричиняє посилений оксидативний стрес, утворення вільних радикалів і ліпопероксидацію мембран. Токсичний ефект міді та оксидативне ушкодження викликають загибель гепатоцитів, некроз, запалення та розвиток печінкової недостатності. У центральній нервовій системі накопичення міді спричиняє ушкодження базальних гангліїв, що призводить до рухових порушень, поведінкових змін та когнітивного дефіциту. Нейротоксичність реалізується через порушення мітохондріального дихання, інгібування ферментів та дестабілізацію мембран нейронів. Клінічно це супроводжується тремором, дизартрією, дистонією та психічними симптомами, характерними для хвороби Вільсона. Зниження церулоплазміну в плазмі крові при одночасному підвищенні вільної міді в сечі є класичною лабораторною ознакою цього захворювання. Низька концентрація циркулюючого церулоплазміну відображає не лише зниження синтезу, але і відсутність можливості включити мідь у білок, що вказує на центральний елемент патогенезу – порушення білково-металевого транспорту. Визначення цього ферменту є найважливішим діагностичним маркером. Саме активність церулоплазміну є ключовим біохімічним показником при підозрі на хворобу Вільсона, оскільки низький рівень відображає причину патології, є специфічним лабораторним критерієм і пояснює клінічні прояви з боку печінки та ЦНС. Інші ферменти не мають прямого відношення до метаболізму міді та не виявляють характерних порушень цього захворювання.