Для лікування хронічної серцевої недостатності хворий приймає дигоксин. Який діуретичний засіб може збільшити токсичність дигоксину за рахунок посиленого виведення з організму іонів K+?

Чому це правильна відповідь

Гідрохлортіазид — тіазидний діуретик, який блокує Na⁺-Cl⁻-симпортер у дистальному звивистому канальці нефрона, що призводить до помірного збільшення натріурезу (5–10 % профільтрованого Na⁺) і значного зростання екскреції калію та магнію через підвищення доставки Na⁺ до дистальніших відділів, де відбувається його обмін на K⁺ і H⁺ за участю альдостерону. Виражена гіпокаліємія та гіпомагніємія є характерними побічними ефектами всіх тіазидних діуретиків і виникають навіть при середньотерапевтичних дозах. Токсичність дигоксину різко зростає при зниженні концентрації позаклітинного K⁺, оскільки калій і дигоксин конкурують за одне й те саме місце зв’язування на зовнішній поверхні Na⁺/K⁺-АТФази кардіоміоцитів. Гіпокаліємія підвищує афінність дигоксину до ферменту, посилює інгібіцію Na⁺/K⁺-насоса, збільшує внутрішньоклітинний Na⁺ і через Na⁺/Ca²⁺-обмінник підвищує концентрацію кальцію в цитозолі, що призводить до затримки післядеполяризації, тригерної активності та тяжких шлуночкових аритмій (бігемінія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків). Клінічно це проявляється як типова картина глікозидної інтоксикації навіть при нормальній або субтерапевтичній концентрації дигоксину в плазмі. Фармакокінетично гідрохлортіазид добре всмоктується в ШКТ, діє 12–18 годин, виводиться нирками у незміненому вигляді. При комбінації з дигоксином гіпокаліємія розвивається вже через кілька днів регулярного прийому і є найчастішою причиною глікозидної інтоксикації в амбулаторних умовах. Тому при призначенні тіазидних або петльових діуретиків пацієнтам, які приймають дигоксин, обов’язково проводять моніторинг калію та за потреби додають калійзберігаючі діуретики або препарати калію. Саме здатність гідрохлортіазиду викликати виражену гіпокаліємію з наступним різким підвищенням чутливості міокарда до дигоксину робить його препаратом, що найбільш небезпечно потенціює токсичність серцевих глікозидів серед наведених варіантів.