MedOnline Тренуватись онлайн

Хвора звернулась до лікаря із скаргами на біль та обмеження рухів у колінних суглобах. Який з нестероїдних протизапальних засобів краще призначити, враховуючи наявність в анамнезі хронічного гастродуоденіту?

Чому це правильна відповідь

Целекоксиб — нестероїдний протизапальний засіб із відносною селективністю до ЦОГ-2 (COX-2), тобто препарат, що пригнічує синтез простагландинів у вогнищі запалення переважно через блокаду індукованої ізоформи циклооксигенази. Це типовий ферментний механізм дії НПЗЗ: зменшення утворення простагландинів E2/I2 у тканинах запалення веде до зниження периферичної сенситизації ноцицепторів, зменшення болю, набряку, гіперемії та скутості, що клінічно відповідає скаргам на біль і обмеження рухів у колінних суглобах при дегенеративно-запальних ураженнях. Ключ до задачі — супутній хронічний гастродуоденіт, тобто підвищений ризик НПЗЗ-гастропатії. Пошкодження слизової при застосуванні «неселективних» НПЗЗ зумовлене двома паралельними механізмами: системною блокадою ЦОГ-1 у слизовій (падіння синтезу гастропротекторних простагландинів, що підтримують секрецію слизу/бікарбонату, адекватний кровотік і репарацію) та місцевою подразнювальною дією слабких кислот у шлунку. Целекоксиб, зберігаючи відносно менший вплив на ЦОГ-1 у слизовій, зазвичай дає нижчий ризик ерозивно-виразкових уражень і кровотеч порівняно з неселективними НПЗЗ, що і робить його більш логічним вибором у пацієнта з гастродуоденальною патологією в анамнезі. На рівні регуляції ефекту та взаємодій важливий баланс «ШКТ-ризик проти тромботичного ризику». COX-2-селективність зменшує гастропошкодження, але водночас, через відносне збереження тромбоксану A2 у тромбоцитах (які синтезують його через ЦОГ-1) при зниженні ендотеліального простацикліну (PGI2, значною мірою повʼязаного з ЦОГ-2), потенційно зсуває рівновагу у бік протромботичного стану. Тому в клініці целекоксиб доцільний саме тоді, коли потрібно зменшити гастроінтестинальні ускладнення, але при цьому необхідно оцінювати серцево-судинний ризик та уникати необґрунтованого тривалого застосування у високоризикових пацієнтів; у тесті ж заданий саме ШКТ-фактор як вирішальний. Фармакокінетично целекоксиб застосовують перорально, він добре всмоктується, метаболізується у печінці (типово через ферментні системи окиснення) і має достатню тривалість дії для симптоматичного контролю болю та запалення. Для безпеки при супутній гастропатології важливий принцип: навіть при виборі COX-2-селективного НПЗЗ ризик ураження ШКТ не дорівнює нулю, і він зростає при комбінуванні з глюкокортикоїдами, антикоагулянтами/антиагрегантами, алкоголем та при наявності H.pylori-асоційованих уражень; але серед наведених варіантів саме целекоксиб найкраще відповідає логіці «зменшити гастротоксичність НПЗЗ». Чому правильний саме цей варіант: у задачі одночасно потрібні протизапальний і аналгетичний ефекти для суглобового болю та обмеження рухів, але є виразний фактор ризику — хронічний гастродуоденіт. Серед запропонованих препаратів лише целекоксиб є COX-2-селективним НПЗЗ, який знижує системну втрату гастропротекторних простагландинів через ЦОГ-1 і тому є найбільш придатним вибором при необхідності НПЗЗ-терапії у пацієнта зі схильністю до уражень верхніх відділів ШКТ.

Чому інші варіанти не підходять

Кислота ацетилсаліцилова
Кислота ацетилсаліцилова необоротно інгібує ЦОГ-1/ЦОГ-2, а в низьких дозах переважно використовується як антиагрегант через пригнічення тромбоксану A2 у тромбоцитах; як аналгетик/протизапальний засіб вона є виражено гастротоксичною. У пацієнта з хронічним гастродуоденітом її неселективна блокада ЦОГ-1 зменшує гастропротекторні простагландини і підвищує ризик ерозій, виразок і кровотеч, що суперечить вимозі задачі обрати найбезпечніший щодо ШКТ НПЗЗ. Тому вона не підходить як «кращий» варіант саме з урахуванням анамнезу.
Промедол
Промедол (тримеперидин) — опіоїдний анальгетик, агоніст μ-опіоїдних рецепторів, який зменшує біль через центральне гальмування ноцицептивної передачі, але не має протизапального ефекту. Для суглобового болю із запальним компонентом опіоїд не усуває патогенетичну ланку (простагландини/запалення) і не покращує запальну скутість так, як НПЗЗ. Крім того, опіоїди дають ризики седації, пригнічення дихання, нудоти та залежності, тому це не відповідає логіці вибору НПЗЗ у задачі.
Бутадіон
Бутадіон (фенілбутазон) — неселективний НПЗЗ з інгібуванням ЦОГ-1/ЦОГ-2, який повʼязаний із високим ризиком гастропатії та інших серйозних небажаних реакцій, включно з ураженням кровотворення. За наявності хронічного гастродуоденіту такий препарат є невдалим вибором, бо саме блокада ЦОГ-1 знижує гастропротекцію і підвищує ризик загострення та кровотечі. Отже, він прямо суперечить умові «краще призначити» з урахуванням анамнезу ШКТ.
Диклофенак-натрій
Диклофенак — ефективний неселективний інгібітор циклооксигенази з вираженим протизапальним та аналгетичним ефектами, але він зменшує синтез простагландинів у слизовій шлунка через ЦОГ-1 і тому підвищує ризик гастропатії. У пацієнта з хронічним гастродуоденітом це робить його менш бажаним порівняно з COX-2-селективним варіантом, навіть якщо диклофенак добре знімає суглобовий біль. Тому у цій задачі він програє целекоксибу за критерієм ШКТ-безпеки.

Це одне питання з бази КРОК

У КРОК-хабі ці ж питання можна проходити з підрахунком результату, з роботою над помилками, статистикою за темами й системами, архівом і схожими тестами.

Схожі питання — Протизапальні та протиалергічні лікарські засоби