В експерименті на тварині здійснили перерізку блукаючих нервів з обох боків. Як при цьому зміниться характер дихання?

Чому це правильна відповідь

Перерізка блукаючих нервів усуває парасимпатичний тонус до дихального центру та легень, що знижує постійну стимуляцію інспіраторних нейронів через рефлекс Геринга-Брейера від легеневих рецепторів розтягнення. Без цього гальмівного впливу на видиху інспіраторна фаза подовжується, дозволяючи глибшому наповненню легень до активації рецепторів розтягнення, що призводить до рідшого ритму дихання з більшим дихальним об’ємом. Регуляція відбувається на системному рівні через аферентні волокна блукаючого нерва від повільно адаптуючихся рецепторів розтягнення в гладеньких м’язах бронхів, які при розтягненні легень генерують імпульси, що гальмують інспіраторні нейрони в дорсальній групі продолговатого мозку та стимулюють експіраторні. Перерізка усуває цей зворотний зв’язок, роблячи перехід від вдоху до видиху залежним лише від центрального патерну та хімічних стимулів, що уповільнює частоту. Зміна характеру дихання зумовлена втратою швидкого гальмування інспірації, оскільки в нормі рецептори розтягнення обмежують тривалість вдоху, забезпечуючи високу частоту при поверхневому диханні. Без вагусного впливу дихальний цикл подовжується, дозволяючи досягти більшого об’єму при кожному вдиху до активації інших механізмів обмеження. Зворотний зв’язок через центральні хеморецептори по CO2 зберігається, але без периферичного вагусного гальмування ритм стає повільнішим і глибшим для підтримки адекватної вентиляції при меншій частоті. Це компенсує втрату швидкого рефлексу розтягнення центральним драйвом, що підтримує альвеолярну вентиляцію. Саме глибоке і рідке дихання формується після двобічної ваготомії, бо тільки усунення рефлексу Геринга-Брейера дозволяє інспіраторним нейронам активуватися довше без швидкого гальмування від легень, збільшуючи об’єм і зменшуючи частоту циклів.