Жінка 45-ти років декілька років хворіє на системний червоний вовчак у легкій формі. При прогресуванні захворювання (з’явився міокардит) їй призначили преднізолон як імуносупресор. Через 2 місяці прийому у хворої виникла шлункова кровотеча. Яка найбільш імовірна її причина?

Чому це правильна відповідь

Преднізолон та інші системні глюкокортикоїди при тривалому застосуванні пригнічують фосфоліпазу А2 через індукцію синтезу ліпокортину (анексину-1), що повністю блокує вивільнення арахідонової кислоти і синтез захисних простагландинів PgE2 та PgI2 у слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки. PgE2 і PgI2 у нормі стимулюють секрецію муцину та бікарбонатів, підтримують адекватний кровотік у мікроциркуляторному руслі слизової, пригнічують базальну та стимульовану секрецію соляної кислоти та стимулюють регенерацію епітелію. Дефіцит цих простагландинів призводить до зниження захисного муко-бікарбонатного бар’єру, ішемії слизової, підвищення агресивності кислотно-пептичного фактора та утворення ерозій і виразок, які можуть ускладнюватися кровотечею. Ульцерогенний ефект глюкокортикоїдів має чіткий дозо- і часозалежний характер і особливо виражений при системному застосуванні в дозах, що перевищують 7,5–10 мг/добу в еквіваленті преднізолону протягом більше 3–4 тижнів. У пацієнтів з аутоімунними захворюваннями ризик ще вищий через поєднання з НПЗЗ, стресом та порушенням мікроциркуляції. Кровотеча виникає саме через ерозивно-виразкове ураження слизової, а не через порушення згортання (глюкокортикоїди не впливають тромбоцитарну функцію і не знижують рівень факторів згортання), не через гіпертензію (хоча вона можлива) і не через прогресування СЧВ. Клінічно ульцерогенна дія є одним з найбільш частих і небезпечних ускладнень тривалої глюкокортикоїдної терапії, що вимагає обов’язкової профілактики інгібіторами протонної помпи або мизопростолом. Саме цей механізм є єдиним і основним поясненням шлункової кровотечі у даної хворої.