У хворого на хронічну серцеву недостатність, незважаючи на терапію кардіотонічними засобами і тіазидовим діуретиком, зберігаються набряки і виникла загроза асциту. Який препарат слід призначити для підсилення діуретичного ефекту застосованих ліків?

Чому це правильна відповідь

Спіронолактон є конкурентним антагоністом альдостерону на рівні мінералокортикоїдних рецепторів у дистальних канальцях і збірних трубочках нефрона, блокує реабсорбцію натрію і води, а також секрецію калію і гідрогену, що призводить до збільшення діурезу і натрійурезу при збереженні калію. При хронічній серцевій недостатності розвивається вторинний гіперальдостеронізм, який підтримує затримку натрію і води навіть на тлі терапії тіазидовими діуретиками і кардіотонічними засобами; тіазиди діють у дистальних звивистих канальцях і не впливають на альдостерон-залежну реабсорбцію в пізніх відділах нефрона. Додавання спіронолактону блокує цей «втеча» механізм, значно посилює діуретичний ефект, попереджає розвиток гіпокаліємії і зменшує ризик асциту при рефрактерних набряках. Фармакодинамічно спіронолактон належить до калійзберігаючих діуретиків і є єдиним серед них з антиальдостероновою дією, що робить його препаратом вибору при декомпенсованій хронічній серцевій недостатності, особливо при активації РААС. Препарат має повільний початок дії (3–5 діб), але тривалий ефект, добре переноситься, знижує смертність (дослідження RALES) саме завдяки блокаді фіброзуючої та аритмогенної дії альдостерону на міокард. Клінічно спіронолактон є обов’язковим компонентом терапії ХСН III–IV функціонального класу з набряками, рефрактерними до тіазидів і петльових діуретиків. Саме антагонізм до альдостерону з блокадою дистальної реабсорбції натрію є ключовою фармакологічною ознакою спіронолактону, що дозволяє підсилити діуретичний ефект у ситуації вторинного гіперальдостеронізму при хронічній серцевій недостатності.