Жінці 55-ти років для лікування ІХС був призначений β-адреноблокатор. Через деякий час у неї з’явився кашель, бронхоспазм. Якому з перелічених засобів притаманна така побічна дія?

Чому це правильна відповідь

Анаприлін (пропранолол) є класичним неселективним β-адреноблокатором, тобто блокує як β1-, так і β2-адренорецептори. Це рецепторний фармакологічний процес із прямою антагоністичною дією на адренергічні рецептори, що на органному та системному рівнях зменшує симпатичні впливи на серце та судини. Для лікування ІХС β-блокатори корисні тим, що через блокаду β1-рецепторів у міокарді знижують ЧСС, скоротливість і потребу міокарда в кисні, подовжують діастолу та покращують коронарну перфузію, що зменшує напади стенокардії. Ключова причина появи бронхоспазму при застосуванні саме анаприліну полягає в його неселективності. У бронхах β2-адренорецептори фізіологічно забезпечують бронходилатацію через активацію Gs-білка, підвищення внутрішньоклітинного cАМФ у гладких м’язах бронхів та подальше зниження тонусу бронхіальної стінки. Блокада β2-рецепторів анаприліном усуває цей бронходилатуючий механізм і зміщує баланс у бік бронхоконстрикції, особливо у пацієнтів із прихованою гіперреактивністю бронхів, хронічними обструктивними захворюваннями або навіть при схильності до бронхоспазму. Клінічно це проявляється задишкою, свистячим диханням і кашлем, що в задачі й описано. Фармакокінетично пропранолол є ліпофільним препаратом із вираженим ефектом першого проходження через печінку та активним печінковим метаболізмом, що зумовлює варіабельність концентрацій у крові та потенціал взаємодій із препаратами, які впливають на печінкові ферменти. Його ліпофільність також сприяє проникненню в ЦНС, що може пояснювати частину центральних побічних ефектів, але бронхоспазм є наслідком саме периферичної β2-блокади в дихальних шляхах, тобто чисто фармакодинамічного механізму. Регуляція та взаємодії β-блокаторів мають практичне значення в контексті бронхоспазму. При одночасному застосуванні з β2-агоністами для купірування бронхоспазму неселективний β-блокатор буде функціональним антагоністом і знизить ефективність бронходилататорів, роблячи стан потенційно небезпечнішим. Також при наявності супутньої патології дихальних шляхів неселективні β-блокатори є небажаними, оскільки вони перекривають ключовий шлях фізіологічної бронходилатації. Саме тому описаний у задачі профіль побічних явищ найбільш характерний для анаприліну: поєднання терапії ІХС із появою кашлю та бронхоспазму прямо вказує на блокаду β2-рецепторів у бронхах. Селективні β1-блокатори значно рідше спричиняють такий ефект у терапевтичних дозах, а блокатори кальцієвих каналів взагалі не мають механізму, який би пояснював β2-опосередкований бронхоспазм.