Хворому з артеріальною гіпертензією було призначено один з антигіпертензивних засобів. Артеріальний тиск нормалізувався, однак хворого почав турбувати постійний сухий кашель. Який з перерахованих препаратів має таку побічну дію?

Чому це правильна відповідь

Лізиноприл належить до інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) — ключового класу антигіпертензивних засобів, що діють через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи на рівні ферменту-мішені. Це фермент-опосередкований механізм, а не рецепторний: препарат знижує утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що зменшує вазоконстрикцію, симпатичну активацію, секрецію альдостерону та ремоделювання судин і міокарда. На системному рівні це дає зниження загального периферичного опору й артеріального тиску, а також органопротекцію (нирки, серце), що й пояснює типове застосування ІАПФ при артеріальній гіпертензії. Ключова для задачі побічна дія — постійний сухий кашель — прямо випливає з другої функції ангіотензинперетворюючого ферменту, який є також кініназою II та бере участь у розщепленні брадикініну й інших вазоактивних пептидів. При інгібуванні АПФ знижується деградація брадикініну та частково субстанції P, що веде до їх накопичення в тканинах, зокрема в дихальних шляхах. Це підвищує чутливість кашльових рецепторів і сприяє локальному подразненню бронхіального дерева без продукції мокротиння, тому кашель типовий саме як сухий і наполегливий, зʼявляється на тлі нормалізації тиску і не є проявом інфекції. Механістично важливо відмежувати цей кашель від бронхоспазму: при ІАПФ це не блокада β2-рецепторів і не пряме звуження бронхів, а нейропептидно-кініновий феномен, повʼязаний з накопиченням брадикініну/субстанції P. Той самий патогенетичний шлях пояснює й іншу «візитівку» ІАПФ — ангіоневротичний набряк (у частини пацієнтів), який теж не є класичною IgE-опосередкованою алергією, а може бути зумовлений брадикініном. Саме тому в задачі поєднання ефективної нормалізації тиску з появою сухого кашлю найбільш типово вказує на ІАПФ, і серед наведених варіантів таким є Лізиноприл. Фармакокінетично лізиноприл є активною молекулою (не проліком), застосовується перорально, не потребує біотрансформації до активного метаболіту та переважно виводиться нирками у незміненому вигляді. Це має практичний наслідок: при зниженій функції нирок може зростати експозиція і ризик побічних ефектів, повʼязаних з надмірною блокадою РААС (гіпотензія, гіперкаліємія), хоча сам кашель не є дозозалежною «токсичністю» в класичному сенсі і може виникати навіть при стандартних дозах у схильних осіб. Водночас саме факт появи кашлю після початку терапії та при стабілізації тиску є типовим клінічним маркером ІАПФ, незалежно від конкретного представника. Регуляція ефекту й взаємодії ІАПФ також вписуються в цю логіку: блокада РААС зменшує альдостерон, тому підвищує ризик гіперкаліємії при поєднанні з калійзберігаючими діуретиками або препаратами калію, а НПЗЗ можуть знижувати антигіпертензивний ефект і погіршувати ниркову гемодинаміку в чутливих пацієнтів. Але жодна з цих взаємодій не створює настільки характерної «підказки», як сухий кашель, що випливає з накопичення брадикініну. Отже, причинно-наслідковий звʼязок у задачі однозначний: ІАПФ → ↓АПФ як кініназа II → ↑брадикінін/субстанція P у дихальних шляхах → сухий кашель; серед варіантів це відповідає Лізиноприл.