Хворому з бактеріальною інфекцією лікар призначив сульфадимезин в таблетках, порадивши запивати його 1,5-2 л лужної мінеральної води щодоби. Чим обумовлена необхідність даної рекомендації?

Чому це правильна відповідь

Сульфадимезин є сульфаніламідом середньої тривалості дії, який метаболізується в печінці шляхом ацетилювання з утворенням ацетильованих похідних, що значно менш розчинні у воді, ніж вихідна сполука, особливо в кислому середовищі сечі. При нормальному або низькому діурезі та кислому рН сечі ацетильсульфадимезин легко кристалізується в ниркових канальцях, викликаючи кристалурію, гематурію, олігурію і навіть гостру ниркову недостатність (сульфаніламідна нефропатія). Рясне лужне питво (1,5–2 л лужної мінеральної води на добу) забезпечує два захисні ефекти: високий діурез розбавляє концентрацію ацетильованих метаболітів, а зсув рН сечі в лужну сторону (pH > 7,0) різко підвищує розчинність ацетильсульфадимезину, запобігаючи його преципітації в сечовивідних шляхах. Фармакокінетично сульфадимезин добре всмоктується при пероральному прийомі, зв’язується з білками плазми на 50–70 %, частково ацетилюється в печінці, ацетильовані похідні та невелика частина незміненого препарату виводяться нирками шляхом клубочкової фільтрації та частково канальцевої секреції. Саме низька розчинність ацетильованих метаболітів у кислій сечі є класичним обмежуючим фактором застосування старих сульфаніламідів (сульфадимезин, сульфадіазин, сульфатіазол), тому рекомендація щодо лужного форсованого діурезу є обов’язковою і відображена в інструкціях до цих препаратів. Сучасні сульфаніламіди (сульфален, сульфадиметоксин) мають вищу розчинність ацетильних похідних і не потребують такого режиму, але для сульфадимезину це залишається критичним. Таким чином, ключовою фармакологічною причиною призначення великої кількості лужної рідини є профілактика кристалізації малорозчинних ацетильованих метаболітів сульфадимезину в ниркових канальцях, що прямо пов’язано з його метаболізмом і фізико-хімічними властивостями похідних.