Терапія анаприліном позитивно вплинула на динаміку хвороби у жінки 44 років, яка страждає стенокардією. Який головний механізм дії цього препарату?

Чому це правильна відповідь

Анаприлін (пропранолол) є неселективним β-адреноблокатором, який конкурентно блокує β1- та β2-адренорецептори, запобігаючи зв’язуванню катехоламінів з ними. У міокарді блокада β1-рецепторів пригнічує Gs-білок-опосередковану активацію аденілатциклази, знижуючи рівень цАМФ, що зменшує фосфорилювання L-типу кальцієвих каналів і протеїнкінази А, внаслідок чого знижується сила інотропного ефекту та частота хронотропного ефекту. Це призводить до зменшення частоти серцевих скорочень, скоротливості міокарда та артеріального тиску, що разом знижує роботу серця та споживання кисню міокардом відповідно до формули подвійного добутку (ЧСС × систолічний АТ). Антиангінальний ефект реалізується саме через зниження потреби міокарда в кисні, а не через збільшення його надходження, оскільки коронарний кровотік при β-блокаді може навіть дещо зменшуватися через α-опосередковану вазоконстрикцію. Пропранолол має високу ліпофільність, добре проникає через ГЕБ, метаболізується в печінці за участю CYP2D6 з утворенням активного метаболіту 4-гідроксипропранололу, виводиться переважно з жовчю, період напіввиведення 3–6 годин, що вимагає багаторазового прийому. При тривалому застосуванні розвивається down-regulation β-рецепторів, але антиангінальний ефект зберігається. Побічні ефекти включають брадикардію, АВ-блокаду, бронхоспазм (через блокаду β2-рецепторів), посилення серцевої недостатності при декомпенсації, периферичну вазоконстрикцію з похолоданням кінцівок, порушення ліпідного обміну з підвищенням тригліцеридів та зниженням ЛПВЩ. Клінічно анаприлін ефективний при стенокардії напруження, зменшуючи частоту та тяжкість нападів за рахунок зниження потреби міокарда в кисні під час фізичного навантаження, коли симпатична стимуляція максимальна. Ускладнення включають ризик гострої серцевої недостатності при швидкому введенні чи високих дозах, маскування симптомів гіпоглікемії у діабетиків, загострення ХОЗЛ через бронхоспазм. Правильність цього варіанту зумовлена класичним механізмом дії неселективних β-блокаторів при стенокардії — блокада β1-рецепторів міокарда з негативним хроно- та інотропним ефектом, що безпосередньо знижує споживання кисню серцем і запобігає ішемії; причинно-наслідковий зв’язок прямий: β-блокада → зниження ЧСС та скоротливості → зменшення роботи серця → зниження потреби в O2 → купірування нападів стенокардії, на відміну від препаратів, що збільшують доставку кисню чи впливають на метаболізм міокарда.