До інфекційного відділення лікарні госпіталізовано хворого з діагнозом бактеріальної дизентерії. Лабораторними дослідженнями встановлено, що збудник чутливий до багатьох протимікробних засобів, однак у хворого виявлені явища анемії. Який препарат протипоказаний хворому?

Чому це правильна відповідь

Левоміцетин (хлорамфенікол) є бактеріостатичним антибіотиком широкого спектра, що необоротно інгібує пептидилтрансферазу на 50S субодиниці рибосом бактерій, блокуючи синтез білка. Він ефективний проти Shigella spp. при дизентерії, але має серйозну токсичність для кісткового мозку через два механізми: дозозалежне оборотне пригнічення еритропоезу з ретикулоцитопенією та вакуолізацією еритробластів і рідкісне, але тяжке ідіосинкразичне апластичне анемію, опосередковане метаболітами (нітросо-похідними), що пошкоджують ДНК стовбурових клітин. У пацієнтів з уже наявною анемією левоміцетин протипоказаний через високий ризик посилення гіпоплазії кісткового мозку та розвитку необоротної панцитопенії. Фармакокінетика левоміцетину включає добру абсорбцію при пероральному прийомі, високе зв’язування з білками плазми (50–60%), метаболізм у печінці з утворенням глюкуронідів та активних токсичних метаболітів, виведення нирками. Токсичність для кісткового мозку не залежить від дози в випадку апластичної анемії, але оборотне пригнічення еритропоезу дозозалежне і частіше виникає при тривалому застосуванні чи високих концентраціях. Моніторинг формули крові обов’язковий, але при наявній анемії препарат уникають через ризик декомпенсації. Клінічно анемія при застосуванні левоміцетину проявляється ретикулоцитопенією, зниженням гемоглобіну, нейтропенією, тромбоцитопенією; апластична анемія виникає через тижні-місяці після курсу з летальністю до 70%. Ускладнення включають геморагічний синдром, тяжкі інфекції через нейтропенію, незворотну панцитопенію з необхідністю трансплантації кісткового мозку. Саме цей варіант правильний, бо ключова фармакологічна ознака — пряма токсичність левоміцетину для кісткового мозку з пригніченням еритропоезу та ризиком апластичної анемії; причинно-наслідковий зв’язок прямий: наявна анемія → застосування левоміцетину → посилення мієлотоксичності → декомпенсація анемії та ризик аплазії, на відміну від інших препаратів (ампіцилін, фталазол, фуразолідон), які не мають вираженої гематотоксичності.