Після вживання ацетилсаліцилової кислоти у пацієнта зʼявився біль у ділянці шлунка як наслідок загострення виразкової хвороби. Що лежить в основі ульцерогенності цього препарату?

Чому це правильна відповідь

Ацетилсаліцилова кислота необоротно ацетилює сериновий залишок у активному центрі циклооксигенази-1 (ЦОГ-1) у слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки, що повністю блокує синтез захисних простагландинів PGE2 та PGI2. Ці простагландини в нормі стимулюють секрецію муцину та бікарбонатів епітеліальними клітинами, підтримують адекватний кровотік у слизовій за рахунок вазодилатації, пригнічують секрецію соляної кислоти та підвищують репаративні процеси. Антипростагландинова дія призводить до зниження бар’єрних властивостей слизової, посилення кислотної агресії, порушення мікроциркуляції та прямого пошкодження епітелію саліцилатами, що в сукупності створює умови для утворення ерозій і виразок, особливо у пацієнтів із уже існуючою виразковою хворобою. Ацетилсаліцилова кислота швидко всмоктується в шлунку та тонкому кишечнику, у неіонізованій формі легко проникає в епітеліальні клітини слизової, де в лужному середовищі іонізується і накопичується («іонне захоплення»), посилюючи місцеву токсичність. Незворотне інгібування ЦОГ-1 триває протягом усього життя тромбоцитів і клітин слизової (до 7–10 діб), тому навіть разове введення може спровокувати загострення виразкової хвороби. Клінічно ульцерогенна дія є дозозалежним клас-ефект НПЗЗ, але найвираженіша саме у аспірину через комбінацію системного пригнічення синтезу простагландинів і прямого подразнення слизової. Саме антипростагландинова дія через необоротне інгібування ЦОГ-1 є основною причиною ульцерогенності ацетилсаліцилової кислоти, що чітко відрізняє її від спазму судин, жовчогінної дії, стимуляції пепсину чи імунодепресивного ефекту, які не є провідними механізмами ураження слизової шлунка при прийомі аспірину.