Пацієнту з метою знеболювання ввели під шкіру розчин морфіну гідрохлориду. Який механізм анальгезуючої дії цього препарату?

Чому це правильна відповідь

Морфіну гідрохлорид є повним агоністом опіоїдних рецепторів (переважно μ-рецепторів, частково δ- та κ-рецепторів), що належать до сімейства GPCR і розташовані пре- та постсинаптично в задніх рогах спинного мозку, периакведуктальній сірій речовині, таламусі, лімбічній системі та на периферичних нервових закінченнях. Активація μ-рецепторів через Gi/o-білок пригнічує аденілатциклазу, знижує рівень цАМФ, відкриває калієві канали GIRK (гіперполяризація нейрона) та блокує потенціалзалежні кальцієві канали пресинаптичної мембрани, що зменшує вивільнення збуджувальних медіаторів (субстанція P, глутамат) у синапсах ноцицептивних шляхів. На спинальному рівні морфін пригнічує передачу ноцицептивних імпульсів від первинних аферентів (C- та Aδ-волокна) до вторинних нейронів спінно-таламічного тракту, а на супраспінальному рівні (стовбур мозку, таламус, кора) змінює емоційне забарвлення болю, знижуючи його афективний компонент і викликаючи ейфорію. Комбінація пре- та постсинаптичного гальмування забезпечує потужну аналгезію при сильному соматичному та вісцеральному болю. Фармакокінетично при підшкірному введенні морфін має біодоступність ≈70–80 %, швидко досягає ЦНС, зв’язується з білками плазми на 30–35 %, метаболізується в печінці до активного морфіну-6-глюкуроніду та неактивного морфіну-3-глюкуроніду, виводиться переважно нирками, період напіввиведення становить 2–4 години, але аналгетичний ефект триває 4–6 годин. Клінічно морфін є препаратом вибору для купірування гострого сильного болю (інфаркт міокарда, травми, післяопераційний біль, термінальні стани), а також у складі премедикації та нейролептаналгезії. Побічні ефекти (депресія дихання, нудота, запор, міоз, залежність) зумовлені активацією μ-рецепторів у дихальному центрі, блювотному центрі, кишечнику та зіничному ядрі. Саме взаємодія з опіоїдними рецепторами (переважно μ-типу) є єдиним механізмом аналгетичної дії морфіну, що чітко відрізняє його від місцевих анестетиків, НПЗЗ чи засобів, що впливають на периферичні ноцицептори.