У дитини спостерігається затримка росту і розумового розвитку, під час лабораторного дослідження виявлено, що із сечею виділяється велика кількість оротової кислоти. Унаслідок якого порушення розвивається ця спадкова хвороба?
- А Синтезу піримідинових нуклеотидів Правильна
- Б Розпаду пуринових нуклеотидів
- В Розпаду піримідинових нуклеотидів
- Г Перетворення рибонуклеотидів у дезоксирибонуклеотиди
- Д Синтезу пуринових нуклеотидів
Чому це правильна відповідь
Описаний клінічний випадок відповідає спадковому порушенню нуклеотидного обміну, зокрема біосинтезу піримідинових нуклеотидів. Затримка росту та розумового розвитку в поєднанні з масивним виділенням оротової кислоти з сечею є характерними ознаками оротової ацидурії, що безпосередньо пов’язана з дефектом синтезу УМФ. Біохімічний механізм цього стану полягає у порушенні завершальних етапів de novo синтезу піримідинів. У нормі оротова кислота в цитозолі клітини перетворюється на оротидин-5′-монофосфат, а далі на уридинмонофосфат за участю біфункціонального ферменту УМФ-синтази, що має оротатфосфорибозилтрансферазну та оротидин-5′-фосфатдекарбоксилазну активності. Дефіцит цього ферменту призводить до накопичення оротової кислоти, яка не може бути включена в нуклеотидний пул. Регуляторно синтез піримідинових нуклеотидів залежить від доступності фосфорибозилпірофосфату та зворотного зв’язку з боку УТФ і ЦТФ. При дефекті УМФ-синтази цей контроль втрачає ефективність, оскільки кінцеві продукти шляху не утворюються в достатній кількості, що ще більше посилює накопичення попередників, зокрема оротової кислоти. Клінічні прояви зумовлені дефіцитом піримідинових нуклеотидів, необхідних для синтезу ДНК і РНК у клітинах, що активно діляться. Найбільше страждають тканини з високою проліферативною активністю та центральна нервова система, що пояснює затримку фізичного та психічного розвитку у дитини. Виведення надлишку оротової кислоти із сечею є прямим лабораторним маркером цього метаболічного дефекту. Отже, ключовою біохімічною ознакою є порушення включення оротової кислоти в шлях синтезу піримідинових нуклеотидів. Саме дефект синтезу піримідинів, а не їх розпаду чи обміну пуринів, лежить в основі даної спадкової хвороби, що однозначно підтверджує правильність вибору цього варіанту.