Хворому 50 років з метою лікування черевного тифу призначений левоміцетин, але на наступний день стан хворого погіршився, температура підвищилася до 39,6°С. Чим пояснити погіршення стану хворого?

Чому це правильна відповідь

Левоміцетин (хлорамфенікол) є бактеріостатичним антибіотиком, що пригнічує синтез білка в рибосомах 50S субодиниці Salmonella Typhi, викликаючи швидке порушення цілісності клітинної стінки та масивний лізис бактерій. При загибелі великої кількості грамнегативних бактерій відбувається різке вивільнення ліпополісахариду (LPS, ендотоксину) з зовнішньої мембрани, що активує TLR4-рецептори на макрофагах та моноцитах через адапторні білки MyD88 та TRIF, запуская каскад NF-κB та MAP-кіназ з гіперпродукцією прозапальних цитокінів (TNF-α, IL-1β, IL-6). Ці цитокіни діють на центр терморегуляції в преоптичній ділянці гіпоталамуса, стимулюючи синтез PGE2 через COX-2 та мікросомальну PGE-синтазу-1, що різко підвищує встановлену точку температури тіла. Клінічно це проявляється короткочасним погіршенням стану (підвищення температури до 39,6°С, озноб, посилення інтоксикації) через 12–48 годин після початку терапії – класична реакція Яриша-Герксгеймера при лікуванні черевного тифу левоміцетином або іншими антибіотиками, що викликають швидкий бактеріолізис. Саме масивне вивільнення ендотоксину при загибелі збудника є провідним механізмом цього явища, тоді як алергія чи резистентність не виникають так швидко і не мають такої типової картини.