Чоловік з уретритом протягом тижня самостійно лікувався антибіотиком пеніцилінового ряду, але це не покращило його стан. Проведене бактеріологічне дослідження показало, що збудником захворювання є мікоплазма. Чому препарат, який приймав пацієнт, виявився неефективним?

Чому це правильна відповідь

Збудником у даному випадку є мікоплазми — це бактерії, які займають особливе місце серед прокаріотів, оскільки вони повністю позбавлені клітинної стінки. На відміну від більшості бактерій, мікоплазми мають лише цитоплазматичну мембрану, яка містить стероли, зокрема холестерин, що забезпечує їм механічну стабільність. Саме відсутність клітинної стінки є їх фундаментальною структурною ознакою. Антибіотики пеніцилінового ряду належать до бета-лактамів і реалізують свій антибактеріальний ефект шляхом пригнічення синтезу пептидоглікану клітинної стінки. Вони блокують ферменти транспептидази, що беруть участь у побудові жорсткого каркасу бактеріальної стінки. Якщо клітинна стінка відсутня, точка прикладання дії пеніцилінів просто не існує. Патогенез мікоплазмових інфекцій не пов’язаний із внутрішньоклітинним розмноженням у класичному розумінні, а визначається адгезією до епітеліальних клітин слизових оболонок і ушкодженням їх мембран. Вони викликають запальний процес, але при цьому залишаються повністю резистентними до антибіотиків, спрямованих проти клітинної стінки. З діагностичної точки зору, мікоплазми не виявляються стандартними методами бактеріоскопії та погано ростуть на звичайних поживних середовищах. Лікування таких інфекцій потребує застосування препаратів, що діють на рибосоми або синтез білка, зокрема макролідів або тетрациклінів, а не бета-лактамів. Ключовою мікробіологічною ознакою з умови задачі є повна неефективність пеніциліну при доведеній мікоплазмовій природі уретриту. Прямий причинно-наслідковий зв’язок між відсутністю клітинної стінки у мікоплазм і механізмом дії пеніцилінів однозначно пояснює, чому обраний препарат не дав терапевтичного ефекту.