У пацієнта діагностовано хронічний гломерулонефрит. Унаслідок значних склеротичних змін маса функціональних нефронів зменшилася до 10%. Яке з нижченаведених порушень лежить в основі наростаючого уремічного синдрому?

Чому це правильна відповідь

У даному випадку йдеться про тяжке ураження нирок із втратою близько 90% нефронів, що є критичним порогом, після якого компенсаторні механізми більше не можуть забезпечувати нормальний рівень гомеостазу. Така втрата функціональної маси переходить у стадію термінальної хронічної ниркової недостатності, де провідним порушенням стає накопичення азотовмісних метаболітів у крові. Цей стан називається азотемією та є ключовою патогенетичною ланкою розвитку уремічного синдрому. Механізм азотемії полягає в тому, що клубочкова фільтрація катастрофічно знижена через склероз нефронів; тому продукти розпаду білків — сечовина, креатинін, гуанідинові сполуки — більше не виводяться з організму. Системи канальцевої секреції також не працюють у повній мірі, що посилює затримку токсичних речовин. Це спричинює зростання осмотичного навантаження в плазмі, метаболічний ацидоз, а також уремічне ураження багатьох органів. Накопичення азотовмісних метаболітів запускає каскад токсичних ефектів: ураження нейронів, пригнічення ЦНС, уремічну енцефалопатію, порушення синаптичної передачі та м’язової діяльності. Розвивається уремічний гастрит через подразнення слизової надлишком амонійних сполук та сечовини. Також формується уремічний перикардит і плеврит унаслідок дії токсичних метаболітів на серозні оболонки. Ці системні прояви є прямим наслідком саме азотемії, а не інших порушень. Уремічний синдром виникає саме тоді, коли концентрація азотовмісних токсинів перевищує здатність тканин до компенсації. Накопичення продуктів білкового катаболізму порушує функцію ферментів, змінює pH, порушує трансмембранні градієнти і призводить до дисфункції клітин. Тому саме азотемія є головною патогенетичною ознакою прогресування уремії. Інші варіанти відповіді не є первинними механізмами уремічного синдрому. Водні й осмотичні зрушення, артеріальна гіпертензія чи вторинні зміни кісткової тканини виникають значно раніше або є вторинними до втрати нефронів, але саме накопичення азотовмісних токсинів визначає сутність і розвиток уремії.