Пацієнт екстрено звернувся до лікаря із приводу численних укусів, отриманих від собаки. Який матеріал треба направити до мікробіологічної лабораторії для дослідження та встановлення діагнозу: сказ?

Чому це правильна відповідь

Вірус сказу є РНК-вмісним вірусом родини Rhabdoviridae з кулеподібною формою та ліпідвмісною оболонкою, що містить глікопротеїн G для адгезії до рецепторів нервових клітин. Вірус має спіральний капсид та негативно-смислову РНК, чутливий до ефіру та детергентів, характеризується утворенням внутрішньоклітинних включень — тілець Негрі в нейронах. Основними факторами патогенності є нейротропність з ретроградним аксональним транспортом, уникнення імунної відповіді на ранніх стадіях та індукція апоптозу нейронів. Патогенез сказу починається з проникнення вірусу через укуси чи подряпини зі слиною інфікованої тварини в м'язи чи підшкірну клітковину, де відбувається первинна реплікація. Далі вірус зв'язується з нікотиновими ацетилхоліновими рецепторами чи NCAM і транспортується ретроградно по аксонах до ЦНС, поширюючись центрифугально до слинних залоз та інших органів. Ушкодження нейронів проявляється негритивним енцефалітом з тільцями Негрі, гідрофобією, аерофобією та паралічами через порушення нейромедіаторів. Імунна відповідь з'являється пізно з антитілами та ЦТЛ, але не встигає запобігти летальному ураженню стовбура мозку. Діагностика сказу за життя складна через низьку вірусемію; посмертно чи в тварини ключовим є виявлення антигену вірусу чи тілець Негрі в мозку методом флуоресцентних антитіл чи гістології. Матеріалом слугують зразки мозку (гіпокамп, стовбур, мозочок) підозрілої тварини; у людини за життя — рогівка, шкіра потилиці чи слина для ПЛР чи ІФА. Диференціацію від інших енцефалітів проводять за наявністю тілець Негрі та позитивною реакцією на антиген rabies. Імунітет при сказі розвивається повільно; післяінфекційний імунітет не формується через летальність. Для профілактики застосовують інактивовану вакцину (HDCV чи PCECV) для пре- та постекспозиційної імунізації з введенням антирабічного імуноглобуліну в рану при укусах; неспецифічна профілактика включає контроль бродячих тварин та негайне промивання ран. Саме мозок тварини, яка покусала пацієнта, є правильним матеріалом для лабораторного підтвердження діагнозу сказу, оскільки вірус сказу нейротропний з високою концентрацією в ЦНС підозрілої тварини, де виявляють тільця Негрі чи антиген флуоресцентними антитілами, що дозволяє швидко вирішити питання про необхідність постекспозиційної профілактики в постраждалого. Цей підхід безпосередньо пов'язаний з патогенезом, де вірус накопичується в мозку хазяїна, і чітко відмежовує сказ від інших вірусних енцефалітів, де дослідження крові чи ліквору людини є основним, а не мозку тварини.