У дитини 5 років температура підвищилася до 40оС, з’явився різкий головний біль, блювання, неспокій, озноб. Через 4 дні з’явилася геморагічна висипка на шкірі, олігоурія та надниркова недостаність, що і стало причиною смерті. При бактеріологічному дослідженні мазків з глотки виявлено менінгокок. Яка форма хвороби виявлена?

Чому це правильна відповідь

Менінгококцемія викликається грамнегативною бактерією Neisseria meningitidis, яка має форму диплококів бобоподібної форми з плоскими суміжними сторонами, не утворює спор, має полісахаридну капсулу та пілі, що забезпечують адгезію. Клітинна стінка містить потужний ендотоксин — ліпополісахарид з високою токсичністю. Основними факторами патогенності є капсула, що перешкоджає фагоцитозу, пілі типу IV для прикріплення, ендотоксин, який викликає масивне вивільнення цитокінів, а також IgA-протеаза та ферменти, що руйнують муцин. Збудник має тропність до ендотелію судин та наднирників, що призводить до геморагічного синдрому та синдрому Уотерхауса-Фрідеріксена. Патогенез менінгококцемії характеризується проникненням менінгокока через назофарингеальний епітелій у кров, розвитком бактеріємії з масивним розмноженням та вивільненням ендотоксину. Це викликає ендотеліальну дисфункцію, активацію коагуляції з формуванням мікротромбів, геморагії в шкіру та внутрішні органи, особливо наднирники з розвитком гострої надниркової недостатності. Імунна відповідь вроджена з цитокіновим штормом та набута гуморальна з антитілами до капсули недостатньо швидка в дітей без попереднього контакту, що призводить до фульмінантного перебігу та септичного шоку. Клінічна картина включає раптову гарячку, геморагічну висипку, олігоурію та швидку смерть від надниркової недостатності. Діагностика менінгококцемії базується на клінічних ознаках та бактеріологічному дослідженні крові, ліквору чи петехій з виділенням менінгокока на шоколадному агарі з подальшою ідентифікацією за оксидазопозитивністю та ферментацією глюкози й мальтози. Мікроскопія мазків з глотки може виявляти диплококи в лейкоцитах при назофарингіті, але при менінгококцемії ключовим є посів крові та ПЛР на ДНК менінгокока. Серологічні методи менш інформативні через швидкий перебіг. Диференціювати допомагає наявність септичного шоку та геморагічної висипки від ізольованого менінгіту. Імунітет при менінгококовій інфекції переважно гуморальний з бактерицидними антитілами до капсульних полісахаридів, післяінфекційний типоспецифічний і стійкий. Існують кон'юговані вакцини проти серогруп A, C, Y, W135 та білкова вакцина проти серогрупи B. Специфічна профілактика включає хіміопрофілактику рифампіцином чи ципрофлоксацином контактним особам, неспецифічна — уникнення скупчень у дитячих колективах. Саме швидкий розвиток гарячки до 40°C, геморагічної висипки через 4 дні, олігоурії та смерті від надниркової недостатності прямо вказує на менінгококцемію як фульмінантну септичну форму з синдромом Уотерхауса-Фрідеріксена. Виявлення менінгокока в мазку з глотки свідчить про носійство чи назофарингіт як джерело інвазії, але клініка сепсису з геморагіями та шоком чітко відрізняє від ізольованого менінгіту чи назофарингіту, де відсутні системні прояви ендотоксемії та надниркової недостатності.