У чоловіка виявлено гонорею за даними бактеріоскопії мазка з уретри. Враховуючи, що препаратами вибору для лікування гонореї є фторхінолони, хворому необхідно призначити:

Чому це правильна відповідь

Ципрофлоксацин належить до фторхінолонів ІІ покоління і має високу активність проти Neisseria gonorrhoeae завдяки подвійному механізму бактерицидної дії: інгібує ДНК-гіразу (топоізомеразу II) та топоізомеразу IV, що призводить до незворотного порушення суперскручування ДНК, блокування реплікації, транскрипції та репарації бактеріальної ДНК з наступною швидкою загибеллю гонокока. Препарат швидко та повністю всмоктується при пероральному прийомі (біодоступність >70 %), створює високі концентрації в слизових оболонках сечостатевих шляхів, передміхуровій залозі та сечі, добре проникає в тканини та рідини організму, метаболізується частково в печінці (CYP1A2), виводиться переважно нирками (50–70 % у незміненому вигляді). Завдяки цим властивостям ципрофлоксацин (як і інші фторхінолони ІІ–ІV поколінь) довгий час вважався препаратом першого ряду при неускладненій гонореї (одноразова доза 500 мг перорально забезпечує ерадикацію >98 % штамів). У багатьох регіонах України та світу з 2007–2022 рр. відзначено зростання резистентності N.gonorrhoeae до фторхінолонів (мутації в генах gyrA та parC), тому ВООЗ та CDC з 2015–2020 рр. виключили їх з препаратів першого вибору, замінивши цефтріаксоном. Проте в багатьох варіантах КРОК та українських тестах до 2023–2024 рр. фторхінолони (зокрема ципрофлоксацин) все ще вказуються як «препарати вибору», що відображає застарілу, але формально правильну на момент складання бази відповідь. Саме належність ципрофлоксацину до групи фторхінолонів та висока антигонококова активність роблять його єдиним правильним варіантом у наведеному переліку. Клінічно ципрофлоксацин швидко усуває симптоми гострого уретриту, запобігає поширенню інфекції на верхні відділи сечостатевого тракту та розвиток дисемінованої гонококової інфекції. Основні побічні ефекти фторхінолонів — тендиніти, подовження QT, фотосенсибілізація, нейротоксичність — виникають рідко при одноразовому застосуванні.