Хворий 46-ти років звернувся до лікаря зі скаргою на біль в суглобах, який посилюється напередодні зміни погоди. У крові виявлено підвищення концентрації сечової кислоти. Посилений розпад якої речовини є найвірогіднішою причиною захворювання?

Чому це правильна відповідь

Підвищення концентрації сечової кислоти в крові (гіперурикемія) з клінічною картиною подагри у 46-річного чоловіка найчастіше зумовлене посиленим катаболізмом пуринових нуклеотидів, кінцевим продуктом якого в людини є саме сечова кислота. Основним субстратом цього шляху є аденозинмонофосфат (АМФ), який спочатку дезамінується АМФ-дезаміназою до інозинмонофосфату (ІМФ); далі ІМФ фосфорилізується до інозину нуклеозидмонофосфатфосфорилазою, інозин розщеплюється пуриннуклеозидфосфорилазою (PNP) до гіпоксантину, гіпоксантин окиснюється ксантиноксидазою до ксантину, а ксантин – знову ксантиноксидазою до сечової кислоти. Реакції катаболізму пуринів відбуваються переважно в цитозолі гепатоцитів, кишечника та нирок; ксантиноксидаза локалізована як у цитозолі, так і на зовнішній мембрані ендотеліальних клітин. Посилений розпад АМФ виникає при інтенсивному оновленні АТФ (фізичне навантаження, гіпоксія, алкоголізм), при масивному розпаді клітин (гемоліз, хіміотерапія пухлин), при активації АМФ-дезамінази в м’язах або при спадковому дефіциті рятувальних ферментів (HGPRT при синдромі Леша-Ніхана). В результаті надлишок сечової кислоти перевищує поріг розчинності в плазмі (близько 420 мкмоль/л), кристали урату натрію відкладаються в суглобах (гострий подагричний артрит), м’яких тканинах (тофуси) і нирках (уратна нефропатія). Піримідинові нуклеотиди (ЦМФ, ТМФ, УМФ, УТФ) катаболізуються до β-аланіну, β-аміноізобутирату та сечовини, але ніколи не дають сечової кислоти. Таким чином, саме посилений розпад АМФ є найвірогіднішою і єдиною біохімічною причиною гіперурикемії та подагри в даній клінічній ситуації.