Хворий звернувся до лікаря зі скаргами на ригідність м’язів, скутість рухів, постійний тремор рук. Встановлено діагноз: хвороба Паркінсона. Який препарат найбільш раціонально призначити?

Чому це правильна відповідь

Леводопа є природним попередником дофаміну, який проникає через гематоенцефалічний бар’єр і в нейронах чорної субстанції та стриатуму під дією ароматичної L-амінокислотної декарбоксилази (ААДК) перетворюється на дофамін, поповнюючи його дефіцит у нігростріарній системі при хворобі Паркінсона. Основна патогенетична ланка захворювання — прогресуюча загибель дофамінергічних нейронів чорної субстанції (pars compacta), що призводить до різкого зниження рівня дофаміну в стриатумі, порушення балансу між дофамінергічною та холінергічною системами і появи тріади симптомів: гіпокінезія, ригідність, тремор спокою. Леводопа ефективно усуває або значно зменшує всі основні моторні прояви хвороби Паркінсона саме завдяки відновленню дофамінової передачі в базальних гангліях і нормалізації активності прямої та непрямої стриопалідарних шляхів. Фармакокінетично леводопа вводиться перорально, але лише 1–3 % дози досягає мозку через інтенсивну декарбоксилацію в периферичних тканинах (кишечник, печінка, нирки), тому завжди комбінується з інгібіторами периферичної ААДК (карбідопа або бенсеразид), що підвищує біодоступність до мозку в 4–5 разів і зменшує периферичні побічні ефекти (нудота, аритмії). Препарат швидко всмоктується, проникає через ГЕБ завдяки системі транспорту великих нейтральних амінокислот, період напіввиведення становить 1–3 години, що вимагає дробного прийому. Клінічно леводопа залишається золотим стандартом симптоматичної терапії хвороби Паркінсона на всіх стадіях, особливо при вираженій гіпокінезії та ригідності. Саме здатність леводопи поповнювати дефіцит дофаміну в центральній нервовій системі є ключовою фармакологічною ознакою і єдиним патогенетично обґрунтованим механізмом лікування хвороби Паркінсона серед наведених варіантів.