При тривалому використанні препарату у хворого можуть мати місце остеопороз, ерозії слизової шлунка, гіпокаліємія, затримка натрію й води в організмі, зменшення вмісту кортикотропіну в крові. Укажіть цей препарат:

Чому це правильна відповідь

Описаний у тесті комплекс ефектів є типовим для тривалого системного застосування глюкокортикоїдів: остеопороз, ерозивно-виразкові ураження слизової шлунка, гіпокаліємія, затримка натрію й води, а також зниження кортикотропіну (АКТГ) через негативний зворотний зв’язок. Преднізолон — синтетичний глюкокортикоїд (переважно глюкокортикоїдна активність, але з певною мінералокортикоїдною складовою), тому саме він логічно об’єднує всі перелічені небажані явища як фармакодинамічні наслідки хронічної активації глюкокортикоїдних рецепторів і пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі. Механізм дії преднізолону є рецепторним і геномним: він дифундує крізь мембрану, зв’язується з цитозольним глюкокортикоїдним рецептором, після чого комплекс транслокується в ядро та змінює транскрипцію великої кількості генів. Через трансрепресію пригнічується експресія прозапальних медіаторів (зокрема шляхів, що залежать від NF-κB та інших транскрипційних факторів), а через трансактивацію індукуються протизапальні білки; важливий вузол — підвищення синтезу ліпокортину (анексину-1), який гальмує фосфоліпазу A2 і зменшує утворення арахідонової кислоти, а отже простагландинів і лейкотрієнів. На системному рівні це дає потужний протизапальний, імуносупресивний та протиалергічний ефекти, але при хронічному застосуванні саме геномні зміни лежать в основі метаболічних і трофічних ускладнень. Патофізіологічна логіка побічних ефектів у тесті прямо випливає з цих механізмів. Остеопороз формується через перевагу катаболізму та порушення ремоделювання кістки: глюкокортикоїди знижують активність остеобластів і синтез кісткового матриксу, підвищують резорбцію, погіршують баланс кальцію (зменшують кишкове всмоктування та збільшують втрати), що хронічно веде до втрати кісткової маси. Ерозії слизової шлунка при тривалому застосуванні пов’язані з пригніченням цитопротекторних простагландинів і зниженням захисних властивостей слизової, а також із загальним катаболічним ефектом і гіршим загоєнням; клінічно ризик зростає особливо при комбінації з НПЗЗ, бо тоді простагландиновий захист блокується подвійно, але навіть без НПЗЗ уразливість слизової підвищується. Гіпокаліємія, затримка натрію та води вказують на мінералокортикоїдний компонент: активація мінералокортикоїдних ефектів у нирках збільшує реабсорбцію натрію у дистальних відділах нефрону та секрецію калію, що дає набряки, збільшення ОЦК і гіпокаліємію (яка клінічно може проявлятися слабкістю, аритмогенністю). Преднізолон має меншу мінералокортикоїдну активність, ніж природний кортизол, але при тривалому або достатньо інтенсивному застосуванні ці явища можливі і типово описуються як класові. Зменшення вмісту кортикотропіну в крові є прямим наслідком негативного зворотного зв’язку: екзогенний глюкокортикоїд гальмує секрецію CRH у гіпоталамусі та АКТГ у гіпофізі, що при тривалості призводить до супресії кори наднирників і ризику наднирникової недостатності при різкій відміні. Саме цей варіант є правильним, бо ключова ознака задачі — поєднання катаболічних (остеопороз), гастродуоденальних (ерозії слизової), електролітних (гіпокаліємія) і гормональних (зниження кортикотропіну) змін — утворює типовий синдром хронічної системної глюкокортикоїдної дії. Жоден із інших запропонованих препаратів не дає одночасно пригнічення АКТГ разом із класичними метаболічно-мінералокортикоїдними наслідками; тому вибір преднізолону є фармакологічно однозначним.