Хворому з діагнозом цукровий діабет II типу ендокринолог призначив глібенкламід. Вкажіть основний механізм дії цього засобу:

Чому це правильна відповідь

Глібенкламід належить до похідних сульфонілсечовини другої генерації і чинить свій гіпоглікемізуючий ефект виключно шляхом стимуляції секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. Механізм дії полягає у зв’язуванні з специфічним сульфонілсечовинним рецептором (SUR1), який є регуляторною субодиницею АТФ-чутливого калієвого каналу (KATP) у мембрані бета-клітин. Блокування KATP-каналу призводить до деполяризації мембрани, відкриття потенціалзалежних кальцієвих каналів L-типу, зростання внутрішньоклітинної концентрації Ca2+ і активації екзоцитозу гранул з інсуліном. Цей процес є глюкозозалежним: при нормальному або низькому рівні глюкози в крові секреція інсуліну мінімальна, що знижує ризик тяжкої гіпоглікемії порівняно з препаратами першої генерації. Глібенкламід не впливає на периферичну чутливість до інсуліну, не посилює транспорт глюкози через GLUT4 (це властиво бігуанідам і тіазолідиндіонам), не пригнічує глюконеогенез у печінці і не активує безпосередньо метаболізм глюкози в тканинах. Тому його ефективність зберігається лише за умови наявності функціонально активних бета-клітин, що робить препарат засобом вибору саме при цукровому діабеті 2 типу на ранніх стадіях, коли ще зберігається ендогенна секреція інсуліну. Фармакокінетично глібенкламід має високу біодоступність (понад 80 %), значне зв’язування з білками плазми (понад 95 %), метаболізується в печінці із утворенням активних метаболітів, виводиться нирками і жовчю, має тривалий період напіввиведення (до 10–12 годин), що дозволяє призначати його 1–2 рази на добу, але підвищує ризик гіпоглікемії у літніх пацієнтів і при нирковій недостатності через кумуляцію активних метаболітів.